Розділ 2

​— Сюди! Прямо в шахту! — Ліда потягнула Ареса за руку, змушуючи його пригнутися.

​Вони буквально влетіли у вузький отвір старої вентиляції, замаскований під купу іржавих труб. Щойно вони опинилися всередині, Ліда затягнула важку сталеву заслінку й заблокувала її своїм гайковим ключем, використовуючи його як важіль. Усередині пахло пилом, старим маслом та озоном, який виходив від тіла Ареса.

​— Вони нас не побачать? — пошепки запитав Арес. Його голос у людській подобі був глибоким, але тремтів від слабкості. Золотисті лусочки на його шиї почали тьмяніти, стаючи сірими, як свинець.

​— Їхні сканери налаштовані на тепло тіла та магічну енергію, — Ліда ввімкнула маленький ліхтарик на своєму зап'ясті. — Але ці труби вкриті шаром свинцю та міді. Для них ми зараз — просто частина старого заводу. Ходімо, до моєї майстерні ще три рівні вниз.

​Вони пробиралися крізь лабіринт шахт. Ліда йшла впевнено, наче знала кожен гвинтик у цьому залізному організмі. Арес спирався на її плече, і кожен крок давався йому з трудом. Він бачив, як дівчина час від часу торкалася стін, але не для підтримки — вона ніби прислухалася.

​— Ти... ти теж їх чуєш? — раптом запитав він. — Машини.

​— Я не чую їх так, як ти чуєш джунглі, Аресе, — Ліда не озиралася. — Я відчуваю їхні вібрації. Коли підшипник зношується, він видає фальшиву ноту. Коли по дротах тече занадто багато струму, вони починають "співати" на високих частотах. Це не магія, це просто фізика.

​Нарешті вони дісталися до масивних герметичних дверей. Ліда ввела довгий код на панелі, яка виглядала як антикваріат, і двері зі свистом відчинилися.

​Майстерня Ліди була справжнім островом серед океану іржі. Тут було сухо й чисто. Уздовж стін стояли стелажі з інструментами, старими мікросхемами та дивними приладами, які вона зібрала з уламків. У центрі стояв великий верстат, підсвічений теплими лампами.

​Арес опустився на старе шкіряне крісло. Він з подивом оглядався навколо.

— Ти живеш серед цього... заліза? — у його голосі був острах. — Для мене залізо — це в’язниця. Це те, що вбиває життя.

​— Залізо — це просто інструмент, — Ліда почала швидко готувати свіжі бинти та дивний прилад, схожий на ультразвуковий сканер. — Воно не добре й не зле. Все залежить від того, чиї руки його тримають. Клан Заліза хоче зробити світ частиною машини. А я хочу, щоб машини допомагали людям залишатися людьми.

​Вона підійшла до нього і піднесла прилад до його пораненої ноги. На екрані з’явилося зображення.

— Погані новини. У твоїй рані залишилися мікроскопічні частинки "розумної іржі". Вони намагаються пробратися до твоїх судин і перетворити твій скелет на сталевий каркас. Ось чому ти слабшаєш. Твоя кров перетворюється на метал не через магію, а через цю інфекцію.

​— Я відчуваю, як воно тягне мене... — Арес стиснув підлокітники крісла. — Навіть у людській подобі я стаю важчим. Лідо, якщо я застигну, не залишай мене в руках Клану. Розбий мене своїм ключем.

​— Не кажи дурниць, — Ліда рішуче дістала магнітний пінцет. — Я не для того тебе тягла сюди, щоб перетворювати на металобрухт. Мені потрібно витягнути ці частинки. Але буде боляче. Тобі доведеться частково... змінити подобу. Магія леопарда допоможе мені виштовхнути іржу на поверхню.

​Арес заплющив очі. Його м'язи напружилися. Раптом повітря знову почало тріщати від електрики. Його руки вкрилися густим золотистим хутром, з'явилися пазурі, а обличчя почало змінюватися, стаючи більш диким. Але він залишився в кріслі, зберігаючи людську свідомість.

​Ліда почала працювати. Її руки не тремтіли. Вона діяла з точністю хірурга. Кожна частинка металу, яку вона витягувала, видавала тихий писк, наче жива істота. Арес гарчав від болю, але не ворушився. Він бачив її обличчя — зосереджене, впевнене. Вона була простою людиною, але в цей момент вона здавалася могутнішою за будь-якого мага.

​Раптом стіни майстерні здригнулися. Почувся глухий удар зверху.

— Вони знайшли вхід у шахту, — Ліда завмерла, не відпускаючи пінцет. — Використовують звуковий таран. У нас є максимум десять хвилин, перш ніж вони проламають стелю.

​— Йди, — Арес відкрив очі, які тепер знову світилися смарагдами. — Тепер я можу битися. Я розірву їх усіх.

​— Ні, ти ще занадто слабкий! — Ліда кинулася до одного зі своїх приладів. Це була дивна металева рукавиця, поєднана з батареєю. — Якщо ти перетворишся повністю, іржа переможе. Слухай мене: у мене є план. Мій завод має систему екстреного скидання пари. Якщо ми заманимо їх у головний цех, я зможу перевантажити систему й створити електромагнітний імпульс.

​— Імпульс? — Арес не зрозумів слова, але відчув рішучість у її голосі.

​— Це як твоя блискавка, тільки для машин. Вона "спалить" їхні мізки, — Ліда схопила свою сумку й допомогла Аресу піднятися. — Але мені потрібна твоя швидкість. Ти зможеш пронести мене через головний зал, поки я буду перемикати важелі?

​Арес подивився на неї. Вперше в житті Охоронець Храму довірився логіці людини більше, ніж своїм пазурам.

— Стрибай на спину, механіку. Покажи мені, де ці важелі.

​Він не став леопардом повністю — він залишився "напівлюдиною", зберігши гнучкість і силу перевертня, але не дозволяючи прокляттю поглинути серце. Ліда вчепилася в його гриву, і вони вискочили з майстерні в ту саму мить, коли стеля над верстатом провалилася під вагою першого Залізного Хорта.

​Починалася справжня гонка. Гонка, де золото леопарда мало обійти іржу сталі за допомогою звичайного гайкового ключа.