Розділ 1

Ніч у Механічних Джунглях була наповнена неприродними звуками. Замість шелесту листя — рипіння мідних пластин, замість співу цвіркунів — електричний тріск високовольтних ліан. Ліда міцніше стиснула руків’я свого старого гайкового ключа. Для неї цей ліс не був магічним, він був несправним. Величезним, зламаним механізмом, який хтось забув змастити.

​Вона пробиралася крізь зарослі сталевої папороті, збираючи деталі для своєї майстерні, аж раптом почула звук, який не належав машинам. Це було важке, хрипке дихання. Справжнє. Живе.

​Ліда розсунула металеві гілки й завмерла. У центрі галявини, затиснутий у масивну магнітну пастку Клану Заліза, лежав леопард. Але він не був звичайним звіром. Його хутро світилося тьмяним золотом, а замість чорних плям по тілу пробігали іскри, схожі на маленькі блискавки. Велика сталева челюсть пастки глибоко впилася в його задню лапу, і з рани витікала дивна кров — вона була червоною, але в ній плавали дрібні золоті крупинки, що шипіли при контакті з іржавою землею.

​— Ох, бідний... — прошепотіла Ліда, забувши про обережність.

​Звір різко підняв голову. Його смарагдові очі зустрілися з її карими. Він оскалив ікла, але замість ричання з його горла вирвався стогін.

​— Тихше, великий котику, — Ліда повільно підійшла ближче, піднімаючи руки, щоб показати, що в них лише інструменти. — Я механік. Я знаю, як розмикаються ці зуби. Твоя магія тут не допоможе, тут потрібен правильний важіль.

​Вона опустилася на коліна біля пастки. Магнітний замок пульсував червоним, блокуючи будь-які спроби звіра вирватися силою. Ліда оглянула механізм.

— Клан Заліза... серія "Мисливець-4". Груба робота, — пробурмотіла вона, дістаючи викрутку.

​Поки вона маніпулювала з контактами, леопард пильно спостерігав за нею. Коли Ліда нарешті натиснула на секретну засувку, сталеві щелепи з гучним брязкотом розійшлися.

​Звір відповз, важко дихаючи. І раптом повітря навколо нього почало вібрувати й розжарюватися. Золоте сяйво стало настільки яскравим, що Ліда прикрила очі рукою. Коли світло згасло, перед нею на траві лежав не леопард, а юнак. Його шкіра була блідою, а на плечах і спині виднілися золотисті лусочки — слід прокляття. Він був одягнений у розірваний шкіряний одяг, а на шиї висів кулон у вигляді ікла.

​— Ти... ти людина? — вигукнула Ліда, впустивши ключ.

​— Я Арес... — прохрипів він, намагаючись підвестися, але знову впав. Його нога, поранена пасткою, тепер була людською, і рана виглядала ще страшніше. — Ти не мала допомагати мені, дівчино. Тепер Клан Заліза знайде твій слід. Їхні датчики вже зафіксували розрив ланцюга.

​— Мене звати Ліда. І я не боюся датчиків, я сама їх збираю, — вона швидко дістала з сумки чисту ганчірку та антисептик. — Сиди спокійно. Тобі пощастило, що я не люблю залізо, яке робить боляче живому.

​Арес здивовано дивився, як ця звичайна дівчина, без жодної іскри магії в руках, впевнено обробляє його рану. Він відчував, як іржаве прокляття в його жилах на мить відступає від її дотиків.

​— Чому ти тут? У Механічних Джунглях люди не виживають без броні, — запитав він.

​— Я живу тут усе життя, — Ліда туго забинтувала його ногу. — Я лагоджу те, що вони ламають. І, здається, сьогодні мені доведеться лагодити Охоронця Храму.

​Раптом удалечині почувся важкий тупіт металевих ніг і червоні промені прожекторів розрізали туман.

​— Залізні Хорти, — прошепотів Арес, намагаючись піднятися. — Вони вже близько. Йди, Лідо! Я затримаю їх... я перетворюся ще раз.

​— Ні! — Ліда вхопила його за руку. — Ти казав, що кожне перетворення тебе вбиває. Я знаю короткий шлях крізь вентиляційні шахти старого заводу. Там їхні радари сліпнуть. Спирайся на мене!

​Арес подивився на неї — просту дівчину з гайковим ключем, яка пропонувала захист останньому леопарду-перевертню. Він кивнув. Тепер їхні долі були закручені, як надійний болт.