Пролог

Колись цей світ дихав зеленню, а вітер розносив аромат вологої землі та жасмину. Але прийшла Іржа. Вона не вбивала миттєво — вона перетворювала. Спочатку квіти стали мідними, потім солодкий сік дерев перетворився на в'язке чорне мастило, а серця живих істот почали цокати, наче дешеві годинники.

​Клан Заліза приніс із собою холодний порядок. Вони вірили, що плоть — це слабкість, а залізо — це вічність. Вони будували міста-заводи, де замість сонця світили неонові ліхтарі, а замість пташиного співу лунав скрегіт поршнів.

​Але в самому серці Механічних Джунглів залишилася остання таємниця — Храм Золотої Блискавки. Легенди казали, що поки в Храмі б’ється живе серце, світ ще можна врятувати. І у цього Храму був Охоронець.

​Арес. Останній із роду королівських леопардів-перевертнів. Він був швидшим за вітер і сильнішим за сталь. Але Клан Заліза наклав на нього страшне закляття: щоразу, коли він перетворювався на золотого звіра, щоб захистити свій дім, його власна кров ставала важчою, перетворюючись на рідкий метал. Він повільно помирав, стаючи частиною того самого залізного світу, з яким боровся.

​А десь на околиці задимленого міста, серед іржавих уламків старих машин, жила Ліда. Проста дівчина з мозолями на руках і гайковим ключем за паском. Вона не вірила в казки про перевертнів. Вона вірила в те, що можна полагодити. Вона знала, як дихає метал і чому плаче сталь.

​Вона ще не знала, що саме її прості людські руки — руки механіка — мають тримати долю останньої живої іскри цього світу.

​Ніч наближалася. Іржавий вітер приніс запах озону. Полювання почалося.