Розділ 29

Мала бальна зала втопала у м’якому світлі від свічок. Це був ще один етап відбору. Не офіційний. Він майже ні на що не впливав, але я і батько могли подивитися на наречених вже в такій обстановці. Як вони будуть поводити себе, що казати, кому посміхатися.

Мій батько-імператор сидів у своєму кріслі, з інтересом оглядаючи присутніх.  Фрейліни мов зграйка, різнокольорових пташок стояли біля вікна, перешіптуючись. Недалеко від них розташувалися придворні. 

Я стояла по ліву руку від батька, чекаючи на початок музики. У найближчі кілька годин я мала потанцювати з усіма нареченими. Раптом мій гострий слух вловив роздратований шепіт гофмейстера. Він знаходився недалеко, навіть не приховуючи відверто кривився. Йому не подобалося хто пройшов на другий етап. Поряд з ним стояв Леон, на відміну від батька, його обличчя було спокійним, кутики губ ледь підняті в посмішці.

— Ти маєш докласти більше зусиль, — прошипів він. — Не зганьби мене. Покажи, що ти кращий за них усіх. 

Я відвела погляд, удавши, що нічого не почула. Нарешті музиканти вдарили по струнам. Я спробувала розслабитися та хоч спробувати отримати задоволення. Врешті це ж бал.

Перший до мене ступив князь Томаш — чоловік чиї плечі не раз згадувалися у мрійливих перешіптувань фрейлін. Середнього сина Великого князя Корделії я вже трохи знала, він приїжджав з сестрою на минулий бал, а перед цим усією сім'єю на коронацію імператора. Чоловік стиснув мою долоню у своїй від чого я тихо зойкнула. Хватка у нього була міцною.

— Ви з минулої нашої зустрічі стали ще гарнішою, — сказав він, коли ми пішли в танець.

Я зашарілася, хоч чула цей комплімент вже не раз. 

— Мені сказали: ви першим пройшли смугу перешкод. Це було складно? Ви не злякалися? 

— Мене не може злякати кілька диких тварин та злива, — сказав Томаш та провів мене під рукою. — Якщо буде треба я знов пройду той острів.

— Ви бачили дикого кабана? Я чула, що він був просто величезним. Через нього ледь не постраждало кілька чоловіків.

— Розумію про що ви. Я бачив, як він пробігав далеко від мене.

Музика почала стихати, ми відступили один від одного.

— Буду радий ще колись з вами потанцювати, Ваша Високосте, — чоловік схилив голову, поступаючись місцем іншому нареченому.

Вже минула майже половина свята, скоро мали знов оголосити перерву між танцями. 

Коли черга дійшла до містянина Грега танець заграв зовсім іншими фарбами. Чоловік почував себе незручно серед одягнених в дорогий одяг аристократів. Він непогано відчував ритм, але час від часу мені доводилося швидко прибирати ногу, щоб його великий чобіт не опинився на ній. Але попри це з ним було танцювати приємно, він розповів, що сам з невеликого містечка на сході області Каталі і у їхній сім'ї є магазин.

Чоловік тихо відпустив жарт про свою граційність і я не витримала — щиро розсміявшись. Дивлячись на нього, я зловила себе на думці, що він дійсно непогана людина. І свій перший етап пройшов абсолютно чесно.

Музиканти заграли тиху мелодію і я відійшла до стола, щоб випити соку. Відразу після перерви до мене нарешті підійшов Василь. Варто йому було взяти мене за руку, як уся напруга вечора відступила. Мені було неймовірно легко з ним. Ми кружляли залою, і я відчувала себе найщасливішою.

— Ти гарно тримаєшся.

— У нас були однакові вчителі, — підморгнув мені хлопець. В його очах горіли смішинки. 

Ми продовжили тихо перемовлятися, користуючись можливістю. Я помічала, як за нами уважно спостерігають придворні. Вони пропалювали поглядами кожного партнера з яким я танцювала в центрі зали.

Але щастя було не довгим, як тільки Василя відкланявся та відійшов до стіни його місце негайно зайняв Леон. Я миттєво напружилася. 

Його права рука лягла мені на спину, змушуючи скоротити дистанцію майже перетинаючи межу пристойності.

— Ви сьогодні неймовірна у цій блакитній сукні.

— Авжеж. Це ж колір імператорської родини, — вилиці звело від фальшивої посмішки.

Я спробувала трохи відхилитися, щоб збільшити відстань між нами.  Леон ніби не помічав незручності.

— Зі мною вам буде найкраще, Еммо, — впевнено промуркотів він, нахиляючись до мого вуха. — За моєю спиною ви будете почуватися безпечно. Усі ці люди бачать у вас лише сходинку для трону.

Я повільно підняла брову, зустрівшись із його темним поглядом.

— Так само, як і ви, — мій голос пролунав, як батіг. Від нього віяло холодом. — Але не тіште себе надіями. Я не вийду за такого як ви заміж.

На мить маска на обличчі чоловіка тріснула. В його очах промайнуло роздратування. Але дуже швидко Леон впорався з собою, натягнувши на губи посмішку.

— Ви втомилися, тому не знаєте що говорите.

— Тіште себе ілюзіями далі.

Мені треба було б закрити рот та вдати, що я нічого такого не казала. Те що чоловік гнівався видавало тепер лише те, як він стискав мою долоню. Наче хотів зламати. Я навіть не подала вигляду, що мені боляче. 

— Ви втомилися, — повторив він з ледь відчутним натиском. — Давайте я вас проведу до одного з диванчиків.

Я підтиснула губи, змушуючи себе хоч зараз змовчати. До кінця цього танцю залишалося небагато, а потім я зможу опинитися подалі від Леона.

Тікати було не можна. Я дозволила чоловікові відвести мене до стіни, попередньо прихопивши зі столика келих з соком. Крісті ніде не було видно. Коли я в останній раз її бачила вона танцювала з Богданом.

«Кріс» — озвалася я.

На тому кінці на мене чекала масивна кам’яна стіна. З грудей зірвалося важке зітхання. Подруга зараз була чимось зайнята, і я навіть мала уявлення чим. Ну добре. Стиснувши ніжку келиха, я зробила ковток. 

Музика стихла, це означало, що скоро до мене підійде новий наречений. Щось я зовсім не подумала про це, коли погоджувалася на повноцінний танець. Можна було попросити, щоб змінювалися партнери протягом одного танцю. 

Більшість моїх наречених чудово проводили час у компанії придворних.