Розділ 27

ЕММА

Ми опинилися в напівтемному довгому коридорі. Десь поруч чулися чоловічі голоси. Хтось перемовлятися між собою, хтось стогнав від болю. Я сподівалася Мейсі та інші цілительки зараз там та зможуть поставити їх на ноги.

— Дякую, Дерику, — тихо промовила я, торкнувшись плеча мага.

Чоловік завмер, його очі раптом стали розміром з дві золоті монети. Я поспішила трохи опустити шарф. Дерик тихо вилаявся, зблід, але швидко впорався з собою. 

— В-ваша Високосте?! — прохрипів він, кліпаючи очима.

— Тсс! — прошепотіла я. — Буду дуже вдячна, якщо ти мене таємно проведеш до Богдана. 

Дерик було видно хотів щось сказати, але зрештою кивнув та взяв мене за лікоть. Знов пролунав тихий «хлоп» і ми через кілька секунд опинилася в іншій частині фортеці перед дверима, від яких віяло захисними чарами ще вищого рівня ніж ті, що були біля кімнати з вибулими. 

Дерик постукав та без перешкод відкрив двері. Подарувавши магу посмішку, я зробила кілька кроків вперед. Чоловік майже відразу пішов. Напевно знов виклик. Я ж залишилася стояти тепер за зачиненими дверима. 

Повітря тут було важким, чи мені це так здавалося. Богдан що ще мить міряв кімнату кроками, завмер і тепер свердлив мене лютим поглядом. Алексис же просто сиділа за столом, крутячи у руках кинджал. Губи її ледь скривилися в усмішці.

Я кахикнула, щоб хоч чимось порушити тишу. Здавалося магістр зараз пропалить у мені дірку. І врешті буде правий. Його обличчя вже почервоніло від гніву. До цього я рідко бачила його в такому стані. 

— Ми тут місця собі не знаходили, а ти… — захлинувся повітрям хлопець. — Якби тебе…

— Зі мною все добре. Я могла захистити себе, — сказала я додавши своєму голосу врешті твердості. Принцеса я чи хто?

Алексис раптом дзвінко розсміялася привертаючи одночасно нашу увагу. 

— Я вражена, але не здивована. Я б здивувалася якби ти сиділа в палаці, чекаючи поки до тебе приїде принц на білому коні. Але це справді було поганою ідеєю, — кутики її губ сіпнулися вниз, хоч вона спробувала їх втримати. — Ходімо, приведемо тебе до ладу, поки Крісті з Богданом остаточно не посивіли. — Алексис підійшла до мене.

Подарувавши їй вдячну посмішку, я прийняла простягнуту долоню. 

— Крісті принесла тобі одяг та плащ нашого ордену.

Алексис провела мене до невеликої кімнати, що була поряд. Я з полегшенням скинула мокру куртку та сорочку, туди ж на купу кинула штани, залишившись лише в спідній білизні. Часу та можливості, щоб набирати ванну не було. Алексис зробила пас рукою на якій був магічний перстень.

Це б не замінило купання, але хоча б прибрало з мене шар бруду та крові. Я досі відчувала себе брудною.

Після цього Алексис швидко допомогла мені вдягнути непримітну сукню та переплела косу.

— Не заздрю я тобі, хоч ти й принцеса. Крісті буде дуже зла, — Алексис вже не посміхалася. — У наступний раз хоча б попереджай нас. 

Я нервово глитнула, поправляючи комір сукні. Алексис подала мені плащ.

* * *

Я сиділа на краю свого ліжка у палаці та зминала пальцями спідницю. Тут же, але на стільці сиділа Тіна опустивши голову. Я розуміла, що підставила дівчину та усіх своїх друзів. Але вони навряд мене відпустили на острів. Я була у цьому впевнена. Вони не розуміли наскільки для мене важливо бути там. Після всього що сталося у мене не було вибору.

— Тепер ні кроку без мене. Якщо я дізнаюся, що ви, Ваше Високосте, кудись пішли, то я негайно складаю свої обов’язки, — обличчя Крісті пашіло від обурення.

Головна фрейліна міряла кроками кімнату.

— Ми більше десяти годин шукали тебе. Місця собі не знаходили. Мені довелося казати імператору, що ти закрилася у своїй спальні та нікого не хочеш бачити. Він хотів тебе підтримати. Бо це ж нормально хвилюватися, коли за твою руку борються багато чоловіків. Я ледь запевнила його, що ти хочеш побути одна. Але… — вона замовкла, змірявши мене важким поглядом. — Коли будеш готова, підеш до нього. Тому, Еммо… Боги… Я тебе якось зберу, і йди до свого батька. Скоро буде другий сніданок. У нього зараз хтось на прийомі. Але йди.

Плечі Крісті важко підіймалися та опускалися, на очах вже майже бриніли сльози.

— Добре. — не стала сперечатися я.

— І щоб він нічого не запідозрив. І нічого не винюхав. Твій батько… — Крісті похлинулася слиною. — Не ріс в палаці. Він може почути, що ти повзала в багнюці увесь цей час, коли я запевняла його, що ти читаєш у своїй спальні. Якби ж тут була Гармонія, то… 

Дівчина замовкла, прикусивши губу. Гармонія часто сама порушувала правила, але я не впевнена, що вона була б на моєму боці. Частково… Але не точно.

Піднявшись з ліжка, я розправила долонями складки на сукні.

— Я готова йти до батька. Усе буде добре, Крісті. Не хвилюйся так.

Крісті щось пробубоніла незрозуміле.

— Твій Вася, — сказала вона ледь не крізь зуби. — Пройшов.

На моїх губах спалахнула посмішка, я встигла обмінятися радісними поглядами з Тіною, як зустрілася з розлюченим поглядом Крісті.

— Вже біжу до батька!

Всередині грудей спалахнув теплий вогник. Не стримавшись, я все ж підбігла до великого дзеркала у повний зріст. Звідти на мене дивилася цілком звичайна принцеса, якщо не брати до уваги очі. Важко було приховати радість від новини, що Василь скоро буде тут.

Замружившись, я уявила, як зовсім скоро знов його поцілую. Тілом пробігла нова хвиля тепла. Мені на мить здалося, що я відчула відголос його емоцій на тому кінці зв’язку. Мій коханий був живий, але дуже втомлений. Мені хотілося потягнутися до нього, передати хоча б частинку своєї магії, щоб скоріше наповнити його. Але вчасно спинилася. На такій відстані я швидше себе виснажу, і потім отримаю за це від Васі.