Розділ 26

ОРДЕН ГАРМОНІЇ

Крісті сиділа за столом у вітальні, тримаючи в руках список витрат до частування на честь переможців першого етапу. Але час від часу її погляд ковзав на принцесу. Ще з ранку Емма виглядала трохи дивно. Вона була несподівано тихою. Зараз дівчина сиділа в кріслі та вже годину невідривно читала трактат з історії на Веларській мові.

Подруга і до цього іноді закривалася в собі, але саме зараз це було дивно. По-перше, Емма ніколи не сиділа незворушно коли нервувала. Вона б міряла кімнату кроками та намагалася змусити її телепатично звернутися до Богдана. Хоча навряд на такій відстані у неї вдалося щось зробити. Ця Емма ніби змирилася з тим, що вона може тільки сидіти та чекати на новини. А по-друге, сторінка книги не перегорталася вже добрих десять хвилин.

Крісті ледь примружилася, потягнувшись ментально до подруги та очікувано наштовхнулася на стіну з щілин якої пробивалася тиха винувата тривога.

Кинувши погляд на фрейлін, що нервово перешіптувалися на дивані за вишивкою, Крісті повільно піднялася з-за столу та підійшла до крісла. Дівчина схилилася над «Емою» уважно вдивляючись у знайомі риси.

— Еммо, — крижаним тоном прошепотіла Крісті. — Можна тебе на кілька хвилин. У спальні.

Дівчина здригнулася, міцніше стиснувши палітурку книжки. Крісті почула, як нашорошили вуха фрейліни.

— Для чого? Я читаю, — голос «Емми» ледь затремтів, хоч вона й спробувала надати йому твердості.

— Я дам тобі зілля. Я ж бачу як ти нервуєш. Ходімо.

«Емма» зітхнула, відклавши книгу вбік, та встала.  Переступивши поріг спальні Емми, Крісті прошепотіла заклинання від прослуховування, а тоді її очі хижо зблиснули.

— Тіно?! — та мовчала, але по тому як злякано забігали очі дівчини, Крісті зрозуміла, що потрапила в яблучко. — Я вимагаю пояснень.

«Емма» важко зітхнула.

— Я можу все пояснити.

— Де вона? — здавалося повітря поряд з Крісті почало електризуватися.

— На острові… — під її поглядом Тіна зіщулилася. — Вона сказала, що не буде втручатися, просто хоче подивитися здаля… Я зараз піду змию магію.

Крісті не стримавшись, вилаялася. На очах Тіни виступили сльози.

— Не смій. Ніхто не має дізнатися, що Емми тут немає, — головна фрейліна почала міряти кімнату поглядом. — Сиди тут. Я до Богдана.

Крутнувшись на підборах, Крісті кинулася до дверей і тільки там зупинилася, згадавши, що вона не може ось так вилетіти з кімнати.

Зробивши глибокий вдих, Крісті взялася за ручку та спокійно відкрила двері. Стаціонарний портал, що зараз був під'єднаний до острова, знаходився за межами палацу. Для того щоб запрягти коня та до нього дістатися у  Крісті пішло пів години. Вона впоралася б швидше, але доводилося стримувати себе, щоб не бігти наче ось-ось станеться кінець світу. Хоча, якщо вона запізниться він все ж станеться. Хотілося вірити, що Емма розумніша, ніж Крісті зараз про неї думала, та не буде влізати в ще більші неприємності.

«От чого тебе туди понесло?»

Крісті розуміла чого, але це не допомагало виправдати подругу. Навпаки, її все більше закручувало. 

Статус головної фрейліни та дружини магістра відкривав перед нею майже усі двері. Охоронці біля арки телепорту вислухали її мовчки без зайвих запитань.

— Я хочу побачити чоловіка та трохи розпитати що там на острові. Принцеса хвилюється.

Хвилювалися у палаці не тільки принцеса. Треба було швидше знаходити пропажу, поки її батько не вирішив, що разом їм буде легше перечекати перший етап. 

І чим думала Емма? Вона ледь не перекреслила все, до чого вони готувалися цілий місяць. 

Пройшовши через арку, Крісті опинилася в просторій кімнаті з голими кам’яними стінами. Від протягів її захищала магія. За масивним столом, схилившись над картами, стояв Богдан. По праву руку від нього сиділа Алексис — донька роксаньського отамана. Дівчина здивовано підняла брову.

Побачивши дружину, Богдан випростався, кинувши занепокоєний погляд.

— Крісті? Що ти тут робиш? Щось сталося в столиці?

Крісті підійшла до нього, ледь піднявшись навшпиньки, та зашепотіла на вухо. Її груди важко здіймалися від ліфом шовкової сукні.

— Емма зникла. Виявляється, вона ще зранку пішла, перевдягнувшись під хлопця. Зараз вона десь на цьому острові. У палаці під чарами Тіна.

Обличчя магістра миттєво зблідло. Вилаявшись крізь стиснуті зуби, він сперся обома руками на стіл.

— Якщо Філіп довідається, що принцеси немає, усім нам буде погано, — спокійно промовила Алексис, повернувшись до них.

— Що нам робити? — панічно подивилася на чоловіка Крісті.

Богдан мовчав, але на його обличчі відображалося що він намагався знайти хоч якесь рішення. Але поки паніка переважала.

— Повертайся у палац, — замість нього сказала Алексис. — Я накажу своїм друзям знайти її.

— Якщо з нею щось трапилося…. — заїкнулася Крісті.

— Вона жива. Якби з нею щось трапилося ми б вже відчули викид сили Васі. Якщо він мовчить, то з нею все добре.

— Можливо він просто не знає, що вона десь там.

Алексис хмикнула.

— Думаю, він би щось відчув й без цього. Повертайся в палац та потурбуйся, щоб про зникнення Емми нічого не довідалися.

Крісті хотіла ще щось заперечити, самій кинутися на пошуки, але вона розуміла, що Алексис мала рацію. Кивнувши, дівчина зціпила зуби та ступила назад в арку порталу.

Богдан тихо вилаявся, перевівши погляд на Алексис.

— Божевільне дівчисько, — з губ дівчини зірвався нервовий регіт. — Але я не дуже здивована.

— Клич своїх соколів, — насупився Богдан.

— Вже. Андрій її шукатиме. Тільки от…

— Що? — кинув ще один сердитий погляд Богдан.

— Він не зможе розірватися, тому якийсь сектор може залишитися без нагляду. Якщо ти дозволиш, я передам, щоб задіяли інших.

Богдан опустився на стілець, потерши пальцями скроню.