22 (1)

Мій погляд далі ковзнув по натовпу і раптом зачепився за ще одну знайому постать. Леон. Син Гофмейстера стояв трохи віддалік від галасливої компанії молодих князів. Він був одягнений напрочуд розумно: ніякого срібла чи важких лат, лише якісний теплий одяг, щоб пережити холодні ночі на острові. Я зробив у голові позначку: що б не сталося, не пустити цю тварюку до трону. Він мені не сподобався з першої короткої зустрічі два роки тому. На щастя, ми далі перетиналися дуже рідко, але кожну таку зустріч він намагався фліртувати з Еммою. Мене за її спиною він майже не помічав.

Я несвідомо заскреготів зубами.

До Леона підійшов чоловік, що був його повною протилежністю. Світлошкірий та світловолосий, з витонченими рисами обличчя і гордовитою поставою, він був одягнений у легкий, але міцний на вигляд камзол із золотою ниткою по краю. Це, мабуть, був той самий іноземний принц, про якого гула вся столиця. На перший погляд, він виглядав надто тендітним для виживання у дикій природі. Здавалося, його місце у бальній залі, а не в лісовій багнюці. Проте, придивившись, я помітив, як він стоїть: ідеальний баланс, вага розподілена так, щоб можна було миттєво зірватися з місця. Його рука недбало спочивала на ефесі меча, але пальці були розслаблені й готові до блискавичного хвату. Танцюрист, але його танець цілком може виявитися танцем смерті. Його теж не варто списувати з рахунків.

Раптом над площею пролунав посилений магією голос Богдана:

— Панове кандидати! Увага!

Галас миттєво вщух. Магістр стояв на невеликому підвищенні біля порталів. За його спиною вже стояли імператор, принцеса та канцлер. Я помітно напружився, побачивши Емму, на ній сьогодні була ніжна блакитна сукня. Дівчина навіть не дивилася у мій бік.

— За кілька хвилин почнеться перший етап. Перед тим як ви пройдете крізь арки, ви зобов'язані здати всі магічні артефакти. Персні, амулети, зачаровану зброю чи взуття — усе це залишиться тут. Якщо наші сканери виявлять на вас хоча б іскру магії, ви будете дискваліфіковані на місці.

По натовпу прокотився незадоволений гул, кілька магів з явним небажанням почали знімати з пальців масивні персні, кидаючи їх у скрині, що тримали помічники магістра. Я залишився стояти на місці, знаючи, що на мені немає нічого, окрім мого власного, внутрішнього дару Щита, який особисто для мене не мав жодного сенсу.

— Правила прості, — продовжив Богдан. Його голос лунав жорстко, без звичної теплоти. — Вас перенесе на острів. Це дика, небезпечна територія. На вході кожен отримає стандартний пайок — мішечок із сухарями та в'яленим м'ясом. Цього вистачить на два дні, якщо економити. Ваша мета — дістатися до найвищої вежі зруйнованої фортеці, де знаходиться стаціонарний портал назад у столицю. Маршрут не визначений — шукайте шлях самі.

Богдан витримав паузу, обвівши натовп важким поглядом.

— Головне правило: будь-яке вбивство суворо заборонене. Ви можете битися, ви можете забирати один в одного припаси, але якщо ви позбавите іншого життя — ви злочинець, і вас судитимуть. За вами з неба стежитимуть химородники. Вони — очі імператора. Не сподівайтеся на їхню допомогу, якщо тільки не плануєте здатися. Той, хто покличе сокола, буде врятований, але назавжди вибуде з Відбору. Усе зрозуміло? Тоді станьте у три вервечки напроти порталів!

Серце гупнуло об ребра. Я рушив уперед разом із натовпом. У якийсь момент в моє плече врізався якийсь худий хлопчина з натягнутою шапкою на самі вуха. Пискнувши, він потер своє плече та побіг вперед до іншого ряду.

Бідолашний. На що він взагалі сподівається?

Мені захотілося лише скрушно похитати головою.

Вервечка рухалася дуже швидко. Біля самої арки один з магів сунув мені в руки невеликий мішечок із пайком, і я зробив крок всередину. Простір навколо ніби стиснувся і різко розтягнувся. Мене штовхнуло вперед, і мої чоботи вдарилися об твердий, вологий камінь.