Розділ 21

ЕММА

Увесь наступний тиждень тягнувся так довго, що я вже думала зазирнути у календар. За моїми відчуттями минув щонайменше місяць. Столиця гула від пліток. Здавалося, з кожним днем повітря ставало ще густішим, наелектризованим від очікування. Перший етап мав відбутися вже завтра. 

Вічні та милосердні боги, якщо ви мене чуєте, нехай усе пройде добре. 

З усіх куточків імперії Каталі та навіть з-за кордону з’їхалися претенденти. Сто п’ятдесят чоловіків. Всього їх мало бути трохи більше, але деякі так і не прибули — чи то злякавшись суворих умов першого етапу, чи то через затримки в дорозі. Аристократи, принци, сини князів заполонили гостьове крило палацу. Вони ходили нашими залами з гордо піднятими головами, дзвеніли фамільною зброєю і вже, здавалося, подумки ділили між собою мій трон. 

Богдан прибув сьогодні вранці через стаціонарний телепорт, що знаходився в окремій добре захищеній будівлі за межами палацу. Відразу пройшовши через велику арку, у якій могли поміститися троє вершників на конях, Богдан поскакав до імператора зі звітом. А Василь… Мені було відомо, що він зупинився в одному з дешевих готелів у нижньому місті. Від цієї думки я мимоволі сильніше стиснула складки сукні. Йому категорично не можна було знаходитися поряд з Богданом. Вистачить того, що він тиждень до відбору жив в Ордені. 

Магістр мав виступати одним із суддів і наглядачів на Відборі, тому будь-який зв'язок між ними міг викликати підозри в упередженості або шахрайстві. Вася мав впоратися сам, а я — не видати його. Просто один зі ста п'ятдесяти. Звичайний містянин, за спиною якого нікого немає. 

Я йшла довгими коридорами палацу. Рахувала власні кроки й тримала спину так рівно, що м'язи під лопатками звело судомою. Охоронець йшов на кілька кроків позаду, але сьогодні я на нього майже не звертала уваги. Залишалося лише зберігати обличчя, щоб не зірватися та не почати нервово міряти коридор кроками. Врешті ноги завели мене до крила, де вже за звичкою зупинялися лицарі Гармонії та магістр, коли прибували на збори, чи просто гостювали у столиці. Зараз тут були й титуловані претенденти.

Мою увагу привернув веселий розкотистий чоловічий сміх. Я мимоволі посміхнулася — впізнала його.

— Ваша Високосте, — спробував застерегти мене охоронець. 

— Тут мої друзі, — рівно сказала я, штовхнувши великі дерев’яні двері. 

За дверима розташовувався великий хол, трохи далі була велика їдальня, оздоблена деревом, де лише два роки тому ми з Радою та Альбрехтом святкували нашу перемогу. Чудові були часи. 

На дивані сидів чоловік з рудим волоссям, заплетеним вздовж голови у косу. У лівому вусі чоловіка поблискувала сережка. Відпивши ковток з маленької для нього чашки, він скривився, відставивши її у бік. 

— І як ви п’єте цю гидоту? — пробубонів він. 

— Добрий вечір, Андрію, — тихо розсміявшись, підійшла я. — Вже скуштували каву? 

Чоловік підняв очі та розплився в усмішці. 

— Пробачте, Ваша Високосте, — насмішкувато промовив він, — але на смак як першокласні помиї. 

— Як ви смієте?! — озвався мій охоронець, наче це особисто його образили. — Ви маєте бути вдячні за гостинність та перепросити. 

Я підняла руку, зупиняючи потік слів. 

— Усе добре. Воно справді трохи специфічне на смак. Я проходила повз та ось вирішила зазирнути, спитати, як справи. Готові до завтрашнього завдання? 

Чоловік гмикнув, але стримав те, що вже крутилося на язиці.

— Тут зі мною пані Алексис, а також десятеро найкращих воїнів, що зможуть патрулювати небо у будь-яку погоду. І моя дружина, — посміхнувся у вуса Андрій. — Вона була дуже рада, що їй дозволили лікувати цих нещасних, що записалися на відбір. 

Позаду мене охоронець здається вдавився повітрям від обурення. 

— Вона найкраща лікарка, яку я знаю. Боюся її бойовий досвід нам вже завтра знадобиться. 

Химородник зітхнув, ледь хитнувши головою. Андрій ледь помітно примружився, всім своїм виглядом демонструючи відвертий скепсис. Попри веселий норов та добродушний вигляд, він був доволі могутнім магом, який наодинці міг знищити невеликий загін. До того ж його пташина форма боривітру могла витримати більше ніж звичайний птах. 

— Ми маємо вибрати найкращого. Йому разом зі мною потім правити імперією. 

— Повністю з вами згоден. Природа острова швидко зірве з усіх маски. 

Посміхнувшись кутиками губ, я попрощалася та вирішила повертатися до себе. Тим паче у холі з’явився син Великого князя Летії. Якщо затримаюся, тоді доведеться підтримувати бесіду хоча б заради ввічливості. А мені це не дуже хотілося. 

Поки він не встиг мене помітити, я розвернулася на підборах та пішла до дверей. Канцлер був не дуже радий бачити химородників у палаці. Два десятиліття по імперії ходили чутки, що вони ледь не демони, які п’ють кров усіх хто забреде у їхній ліс. Я не збиралася розбивати його страхи, бо в дечому вони виправдані — у лісах півдня дійсно водилися духи, які могли за кілька секунд залишити від лихої людини лише обладунки. Добре, що вони були на нашому боці. 

Я сподівалася, що завтра все пройде добре і нічого не завадить їм патрулювати острів, слідкуючи за дотриманням правил і фіксуючи кожну деталь. При згадці правил я знову напружено стиснула пальці в кулаки, ховаючи їх у складках сукні. Імператор вже оголосив про те, що навмисне вбивство заборонене і якщо чийсь меч забере життя іншого кандидата, винуватець буде миттєво дискваліфікований і відправлений під суд. Але чи зупинить це тих, хто звик отримувати своє за будь-яку ціну?