20 (1)

ВАСИЛЬ 

Тіна розгублено глипнула на мене, чарівний пензлик застиг у руках.

— Привіт, — я опустився на стілець навпроти неї, змусивши себе щиро, хоч і ледь помітно всміхнутися. Втома навалювалася на плечі важким тягарем.

Дівчина кинула погляд на свого колегу, який сканував артефактом наступного кандидата. На щастя, Гордій не все захотів знищити.

— У тебе досі кров. Ось, тримай, — вона простягнула мені серветку. Її пальці дрібно тремтіли.

Я опустив погляд і витер з пальця невеличку краплю крові, що залишилася після перевірки артефактом.

— Не сподівалася тебе тут побачити, — прошепотіла вона, почавши робити замальовок.

Мені хотілося сказати те саме, але це прозвучало б недоречно. Зрештою, сама моя присутність тут уже здавалася дивною.

Тіна знала, що наша з Еммою магія у чомусь подібна, і тому колись принц Альбрехт Мідний вмовив Філіпа, щоб нам дозволили працювати разом. Це була неабияка довіра з його боку, хоч, як з'ясувалося пізніше, майбутній імператор тоді кілька тижнів таємно за нами слідкував, замість того щоб виконувати своє завдання.

Тепер колишня односельчанка могла подумати, що я закохався в принцесу ще під час наших минулих місій. Я не мав сумнівів — вона згорає від цікавості пошвидше дізнатися всі деталі.

— Вона знає? — Тіна подалася вперед, перейшовши на ледь чутний шепіт.

Я міцно стиснув губи та застережливо зиркнув на її колегу, ледь помітно хитнувши головою.

За кілька хвилин Тіна відклала пензлик.

— Готово. Чекатимемо вас через тиждень на площі перед палацом. Якщо ви не прийдете, ваша заявка відразу анулюється, — дівчина врешті згадала, де вона і що має робити.

Ну от і все. Тепер залишалося якось пережити цей тиждень. Піднявшись, я рушив до виходу, але раптом відчув, як щось шкребеться об мій ментальний щит. Впізнавши дотик Крісті, я трохи його опустив.

«Тобі вже казали, що ти придурок?» — голос у моїй голові пролунав іронічно.

«Ти вже все знаєш?» — я мимоволі насупився. Мої пальці стиснулися, впиваючись нігтями в долоні.

«Не хвилюйся, я нікому не розкажу, хоча Богдан не зрадів би, якби дізнався, що втворив ти. Він тобі дав вихідний для чого? Вмерти?»

«Ти про це? — моя напруга трохи спала. — Як там Емма?»

«Спить. Я дала їй відновлювальні зілля. Сподіваюся, ти розумієш, що тепер тобі треба перемогти?»

Я це розумів. Тільки не знав, як саме це зробити.

«Я докладу всіх зусиль, щоб честі принцеси нічого не загрожувало».

Крісті у моїй голові важко зітхнула.

«Тобі варто повернутися в резиденцію, щоб уникнути зайвих розпитувань. І краще це зробити через телепорт».

Я механічно кивнув, на мить забувши, що вона мене не бачить.

«Добре. Щось передати Богдану?»

«Ні. Просто будь обережним та не потрапляй більше у неприємності, — помовчавши трохи, Крісті додала: — Вона тебе кохає навіть більше, ніж ти уявляєш».

«Я зроблю все, щоб бути поруч із нею. Навіть якщо це буде важко».

«От і добре. Мені треба зазирнути на засідання Малої Ради, побісити трохи гофмейстера».

«Там буде імператор?» — мої м'язи мимоволі напружилися.

«Навряд. Але сьогодні мають обговорювати фінансування будівництва магічної школи для дітей у столиці. Мені треба змусити канцлера виділити більше грошей. Дяка усім богам, що мені дуже рідко доводиться відвідувати цей цирк».

Я прикусив губу, тамуючи нервовий смішок. Якщо виграю відбір та одружуся з Еммою, для мене цей «цирк» під назвою Мала Рада стане повсякденністю.

Я хитнув головою, відганяючи видіння, у якому вже стою біля весільної арки. От і добре. Можливо, це й на краще. Цікаво, який титул мені подарує імператор перед весіллям?

Ця думка трохи розвіяла втому. Вирівнявши дихання та розправивши плечі, я рушив до свого коня, щоб уже разом із ним повернутися в орден.