19.1

ЕММА

Прослизнувши назад у свої покої, я важко видихнула та опустилася на низький дерев'яний стілець. Пальці досі дрібно тремтіли, коли я намагалася розв'язати стрічки сукні, а у скронях пульсувала кров навіть тепер, коли я була вже в безпеці.

Треба знищити всі сліди.

Тільки подумавши про це, я відчула, як у мою свідомість щось врізалося.

«І де це ми гуляємо, Ваша Високосте?» — нарочито офіційно прозвучав голос Крісті.

«Ніде. Я просто вирішила трохи пройтися палацом».

«Мені сповістити Богдана, що ти отримала силу повної невидимості? Це буде чудове надбання до ордену», — Крісті злилася.

«Пробач, — зітхнула я, встаючи на ноги та направляючись до ванної. — Мені треба твоя допомога. Заразом усе поясню».

Крісті прийшла через кілька хвилин, вже одягнута в сукню головної фрейліни.

— Ну, і?

На щастя, в палаці вже був водопровід та не треба було носити відрами воду. Поки наповнювалася ванна, я тихо переповіла все, що сталося. На моє здивування, Крісті навіть не розгнівалася. Закривши обличчя долонею, дівчина похитала головою.

— Я навіть не знаю, як це коментувати, — втомлено заявила вона. — Добре, якщо вас ніхто не бачив. Пізніше я навідаюся до Артема, попрошу спеціальний чай та якесь зілля. Як ти взагалі після цього без сідла доїхала?

— Якось доїхала. Я ж не вперше сідаю на коня. Можливо, не варто хвилювати цілителя.

— Еммо, — Крісті важко зітхнула. — Це говорить твоє нервове напруження. Пройде трохи часу, і ти вже можеш заговорити зовсім іншими словами. До того ж я попрошу для себе. Хоч він також з нашого ордену, я не зовсім ідіотка, щоб розпатякувати таке. Звичайно, якщо не знадобиться ще якась його допомога.

— А як у вас з Богданом було? — я відчула, як до щік приливає кров.

Крісті мрійливо посміхнулася, опустивши перстень-артефакт у воду, щоб підігріти її.

— Ми були тоді щасливими та закоханими. Я навіть не пам’ятаю, чи щось боліло. Але пам’ятаю, наскільки він був ніжним.

Я тихо зітхнула. Можливо, якби не ця брехня, й наш перший раз був би щасливим. Але звинуватити його у цьому я не могла, хоч мені досі було боляче.

— Пробач, що втекла. Я боялася, що не встигну, — сказала я, закінчивши розстібати ґудзики на ліфі сукні. Коли та впала на підлогу, я полегшено видихнула, ніби звільнилася від важкого тягаря.

Крісті підняла її, скривившись:

— Я знищу ці речі. Від них тхне борделем.

Подарувавши подрузі вдячну посмішку, я залізла у велику мідну ванну. Тепло води змусило напружені м'язи миттєво обм'якнути, а шкіра вкрилася сиротами від приємного контрасту. Відкинувшись на бортик, я втомлено прикрила очі. Нервове тремтіння вже почало відступати, залишаючи після себе втому.

Що зараз було з Василем? Чи дійсно він піде записатися на відбір? Було ще рано, заявки ще не приймали. Мені не хотілося думати про те, що він може передумати.

Скоро повернулась Крісті з моєю нічною сорочкою. Відкривши одне око, я позіхнула, та все ж взялася обтирати себе губкою. Через кілька хвилин подруга забрала її у мене та сама почала мити руки та шию.

Мені захотілося повернутися на бік, щоб зручніше вмоститися у ванній. Крісті невдоволено цокнула язиком, знов повертаючи мене у реальність.

— Боюся, у тебе не так багато часу, щоб поспати, — сказала вона, коли з волоссям було вже закінчено і воно, ледь вологе, лягло мені на плече. — Через пів години я принесу тобі сніданок. Якщо не хочеш зайвих запитань, краще тобі бути бадьорою.

Я на це лиш махнула рукою.

— Можеш заразом голосно попросити мені ліки проти безсоння. Бо через цей відбір одні хвилювання, — кинула я, широко позіхаючи.

З моменту, як я лежала на своєму ліжку, пройшло не більше півтори години, воно було ще трохи тепле. Ковзнувши під ковдру, я хотіла ще раз подякувати подрузі, але повіки налилися вагою, і я заснула.

Прокинулася я вже коли промені Златану заливали мою кімнату яскравим світлом. Спала я точно не пів години. Біля ліжка на столику стояла порожня чашка, але я не дуже пам’ятала, як прокидалася та щось пила.

Який же дивний сон мені наснився. У ньому я втекла з палацу, щоб зустрітися з Василем у будинку розпусти. З губ вирвався смішок. Насниться ж таке.

Сівши на ліжку, я потягнулася до халата, що висів на узголів’ї. При цьому рухові м'язи внизу живота звело тупим болем, ніби я довго їхала верхи. Неприємне відчуття трохи притихло, залишаючи по собі дивний осад.

Не зрозуміла.

Спустивши босі ноги на прохолодний килим, я дочовгала до дзеркала. Підняла сорочку та побачила на стегнах кілька темних синців.

Я ж не могла дійсно вночі кудись їздити?

Чи все ж могла?

Ця думка потягнула за собою й іншу. Якщо я все ж була на коні, тоді й усе інше не сон. Пальці самі міцно стиснули тонку тканину сорочки. Ноги стали ватяними, і я просто опустилася на килим перед дзеркалом, шоковано вставившись перед собою.

— Оце так…

З губ зірвався нервовий смішок.

Раптом двері стукнули, змусивши мене рвучко піднятися на ноги.

— Еммо? — це була лише Крісті. — Я наказала тебе не чіпати. Як ти себе почуваєш?

Я повела плечем, не знаючи, що на це відповісти.

— Скільки я спала?

— Зараз дев’ята ранку. Я сказала, що тебе вночі мучило безсоння і ти погано спала.

— Мій батько?

— Імператор не питав. У нього багато справ. Але я на всякий випадок взяла в Артема заспокійливу настоянку. Думаю, зайвою не буде.

— А… — слова застрягли в горлі. Вже було багато часу.

Можливо, щось усе ж відобразилося на моєму обличчі, бо Крісті загадково посміхнулася.

— Він записався на відбір. Можеш радіти.

Я полегшено розсміялася і, не втримавшись, кинулася на шию подруги.

— Він тут?

— Я відправила його назад в Орден. Нехай там побуде до першого етапу.

Кінчики моїх губ сіпнулися вниз.