Розділ 19

ВАСИЛЬ

Вже по тому як вона почала кусати губи, я зрозумів, що в палаці нічого не знають.

— Як так? Куди дивився твій новий охоронець? А Крісті?

Я до болю стиснув щелепи. Я залишив її в надії, що вона буде в безпеці, а замість цього принцеса сама гуляє вночі по місту. І не в найкращій його частині.

Тільки зараз я помітив, що на ній була сукня служниці.

Придурок.

— У мене не було вибору, — дівчина вп’ялася в мене сердитим поглядом. Вона рвучко підняла підборіддя, і від її попередньої ніяковості не залишилося й сліду. — Ти ж збирався вмерти.

— Ти відчула, що я хотів вмерти? — мій голос прозвучав несподівано хрипло. У грудях неприємно запекло від розуміння, що страх за мене змусив її ризикувати собою.

— Ні. Лише те, що ти зібрався злягатися з іншою жінкою, — сердито надула губи Емма.

Я важко зітхнув. Ну що ж, можливо, це краще. Ревнощі значно краще за страх втрати. Напевно. Я різко струснув головою, відганяючи від себе дурні думки.

— Тобі треба негайно повернутися в палац, поки ніхто не помітив. Я не хочу, щоб через це у тебе були проблеми.

Емма струснула золотим волоссям, відвернувшись до вікна, що було завішене товстими темними шторами. Піднявши руку, я торкнувся до її плеча, але вона смикнула ним, скидаючи мою долоню.

— Еммо, що?

У відповідь тиша. Нове важке зітхання зірвалося з моїх губ. Сівши ближче, я обійняв її обома руками, пригортаючи спиною до своїх грудей. Вона навіть не сіпнулася, щоб звільнитися, але й не проявляла від цього радості.

Мої пальці стиснулися в замок на її животі. Зарившись носом у довге пухнасте волосся, від якого пахло польовими травами, я на кілька секунд завмер, роздумуючи над тим, що маю сказати.

— Я й без того вже накоїв бід.

На це вона лиш ображено засопіла.

— Було б неправильно, якби я зараз зірвався та продовжив те, що почав. Якби я знав, що це ти, я б ніколи так не повівся. Я зробив велику помилку, поставивши під загрозу твою честь... Я давав присягу імператору, що буду захищати тебе навіть ціною мого життя.

— Мені не треба такі жертви, — пробубоніла вона, досі дивлячись кудись перед собою. — Я лише хочу бути з тобою. Живим. Мені начхати на все інше.

— А мені ні, — мої губи м’яко торкнулися її шиї, і я відчув під пальцями, як ніжна шкіра вкривається мурашками. Емма втягла ротом повітря. — Якщо ми зараз продовжимо, у цього можуть бути наслідки. Сподіваюся, що я не встиг, — усе закінчилося відразу після початку, але, трясця, я надто мало тямив у таких справах. Не хотілося б, щоб вона завагітніла. Не зараз.

Не знаю, що саме зрушило кам’яну стіну, але її тіло розслабилося. Голова втомлено опустилася на моє плече. З губ вирвалося тихе зітхання.

— Якщо зізнатися чесно, — почала вона відсторонено, — мене це зовсім не лякає. І ось це лякає найбільше. Я коли їхала сюди, знала, що хочу зробити. Мене так розізлило, що ти відмовлявся від мене, щоб зберегти мою честь, а тепер хочеш торкатися іншої. Мені здавалося, що обман це непогано… Я не боюся наслідків. Ти єдиний, від кого я колись би хотіла дітей.

— У цьому найважливіше «колись», — попри все, мені було дуже приємно від неї чути це. — Але точно не зараз. Нам треба ще багато чого зробити.

— Наприклад? — вона повернула голову, намагаючись побачити моє обличчя.

— По-перше, повернути тебе додому, — на цьому вона знов насупилася. — А далі я піду та запишуся на відбір.

Вивільнившись з моїх обіймів, вона сіла, підібгавши під себе ноги. В синіх очах, що дивилися на мене ніби з недовірою, заблищали сльози.

— Ти запишешся на відбір?

Я кивнув, подарувавши їй м’яку усмішку. Емма нарешті щасливо розсміялася, швидко змахнувши краплинки сліз.

Після всього, що сталося цим ранком, у мене вже не було іншого вибору. Можливо, я досі був дурнем, який вірив у казки, але вже краще так, ніж дивитися, як кохана жінка виходить заміж за іншого. Я мав поборотися за наше щастя.

Вставши з ліжка, я допоміг їй піднятися. Емма підійшла до дзеркала, щоб привести волосся та одяг до ладу. На глек з водою вона навіть не подивилася. Ця розмова та обійми на якийсь час змусили мене забути, де ми знаходимося. Обвівши кімнату поглядом, я відчув, як знов підіймається огида до цього місця. У роті досі стояв металевий присмак зілля, що перед цим давала мені повія.

— Де твій плащ?

Дівчина хилитнула головою на двері.

— Залишила в управительки. Треба їй повернути маску та перуку.

Я тихо хмикнув, думаючи, як скоро нам це відгукнеться.

В холі, коли ми спустилися, було вже порожньо. Забравши в управительки плащ Емми, я відразу накинув їй на плечі, натягнувши каптур.

— Приходьте ще, — губи жінки розтягнулися в фальшивій посмішці, коли вона долонею згребла монети, які я перед цим поклав на стійку. За мовчання.

Стримавшись, щоб не закотити очі, я пішов до виходу. Емма мовчки йшла слідом. Її кінь виявився не дуже далеко від мого. Та ще й без сідла.

Місто прокидалося, наповнюючись людьми, що зовсім не грало нам на руку. Але я сподівався, що в ранковій метушні ніхто не зверне увагу на жінку в одязі служниці. Я б міг зійти за її охоронця.

Це був не перший раз, коли ми вибиралися у місто таємно. У всі попередні рази з нами була Крісті, що відразу читала настрої, щоб ми могли втекти, якщо нас хтось помітить. Але зараз її не було поруч, і я дуже хвилювався, щоб нічого не завадило нам дістатися до палацу.

☆☆☆