Розділ 17

ВАСИЛЬ 

Заснути я так і не зміг, тому, через кілька годин зібрав свої речі, взяв коня та порталом перемістився в столицю.

Рожеві кольори тільки починали захоплювати небо. Навряд це був чудовий час для таких відвідин. Моїх знань з цієї теми було недостатньо, але наче подібні заклади працювали ввечері та вночі.

Сумніваюся, що мене міг хтось впізнати, але ризикувати зайвий раз не хотілося. Накинувши на голову каптур я швидко їхав на коні по напівпорожнім вуличкам столиці. Більша частина міста ще спала.

Багаті квартали залишилися далеко позаду. Чим далі я виїжджав від палацу та арки порталу, тим сильніше вирувала моя клята сила. Вона як налякане пташеня билося об стінки своїй в'язниці не розуміючи що робить тільки собі гірше.

Хоча коли я тільки вийшов з арки на мене наринуло бажання записатися на Відбір. Я вже майже дійшов до головної брами палацу. Але потім здоровий глузд пересилив і я зібравшись на коня, поскакав геть.

Будинки в передмісті столиці стояли щільно. Я безпомилково знайшов шлях і зупинився перед масивними дубовими дверима без жодних вивісок. Лише тьмяне червоне світло ліхтаря видавало, що це за місце.

​Двічі вдарив важким мідним кільцем та переступив з ноги на ногу. Мої нерви вже й без того були на межі. 

За вічком майнула тінь, клацнув механізм, і двері безшумно відчинилися.

​Слабке ранкове світло пробивалося крізь щілини віконниць, змішуючись із чадом напівзгорілих свічок. Очі різонуло від диму та різкого переходу з прохолоди вулиці у важку задуху. Повітря тут пахло приглушеними ароматами трояндової олії та дорогого тютюну. На оксамитових диванах у напівтемряві зали спало кілька добре вбраних чоловіків.

Ті чоловіки з шинка мали рацію, це місце не з дешевих. Але попри це для мене воно здавалося моторошною пародією на близькість.

​Мої пальці заклякли. На якусь мить перед очима постало усміхнене обличчя Емми, залите світлом Селени в одну з ночей, що ми провели під зірками, шукаючи магів для Гармонії. Чудовий був час.

Я стиснув щелепи, силоміць відганяючи спогад, і зробив крок уперед. 

 ​До мене нечутно підійшла жінка у сукні глибокого смарагдового кольору. Вона куталася в мереживну шаль — ранком ставало вже прохолодно. Її втомлений погляд за кілька секунд оцінив якість моєї зброї та цупку тканину дорожнього одягу.

​— Слуги вже гасять свічки, пане. Ми зачиняємо двері на день, — її голос звучав низько та тепло. Вона ледь помітно торкнулася мого рукава.

​М'язи миттєво скам'яніли. Я ніколи не був із жінкою. Від цього легкого чужого дотику горло звело у спазмі.

​Я мовчки дістав золоту монету і поклав на полірований столик поруч.

​— Я не надовго.

​Жінка ледь помітно схилила голову, ховаючи плату.

​— Прошу за мною.

☆☆☆

ЕММА 

Я відчула, як мене з головою захоплює лють. Щелепи звело до болю, а нігті мимоволі вп'ялися в долоні. І це все на порожньому місці.

Надворі тільки займався світанок. Прокинулася я від того, як якась пташка почала цвірінькати на підвіконні. Лежала, слухаючи це беззмістовне цвірінькання, а потім раптом накотила злість.

Мене пробило дріжжю. Це не була фізична рана, але в грудях так стягнуло, ніби мені наживо ламали ребра, а сама нитка нашого зв'язку натягнулася до межі й ось-ось мала луснути.

Дихання перехопило, а серце болісно стиснулося від тривоги за Василя. Ніби з ним щось відбувалося. Щось страшне, непоправне. Не знаю, що це було: інтуїція чи сама магія Серця Духа, але я міцно заплющила очі, змусивши себе вирівняти дихання.

Ходили легенди, що рід Каталі пішов від бога провидців. До цього у мене було кілька видінь, які більше були схожі на звичайні сни.

Під повіками спалахнуло яскраве золоте світло, змусивши мене злякано сіпнутися. Переборовши бажання негайно відкрити очі, я дозволила собі потонути у золотому вихорі.

Можливо, легенди були правдивими. А може, це нові можливості зв'язку істинної пари. Хто ж знає.

Перед внутрішнім зором з’явилося тьмяне світло червоного ліхтаря на тлі блідого ранкового неба. Вузька вуличка, двері з великим мідним кільцем. І він. Василь стояв на порозі блідий, з порожніми мертвими очима. Двері відчинилися, і в ніс ударив аромат трояндової олії та поту.

Я різко розплющила очі. Кров стукотіла у скронях.

Та як він сміє? Спати з іншими жінками. У моєму місті! Те, що це столиця, я не мала сумнівів.

Він мав би приїхати в палац, щоб поборотися за мою руку, а замість цього… Я судомно вхопила ротом повітря, скинувши з ніг ковдру.

Ні, любий мій. Не після того, як я, ризикуючи всім, підробила договір.

У видінні був світанок, можливо, воно випереджувало події на якісь пів години. Не більше. Я швидко подивилася у вікно, прямуючи до шафи. На дні у мішку лежав простий одяг, який ми з Крісті використовували для таємних вилазок.

Будити подругу я не стала.