16.1

ВАСИЛЬ

Я не пам'ятаю, як опинився в резиденції та дійшов до своєї кімнати. Прокинувся вже глухої ночі на не розібраному ліжку. Голова боліла так, ніби увесь минулий день по ній били кувалдою. Здається, все ж вчора випив зайвого. Перекотившись на інший бік, сяк-так встав з ліжка, відчуваючи, як до горла підкочується нудота. Я не планував нічого подібного, тому у моїх запасах не було зілля, яке хоч трошки покращило б мій стан.

За дверима почулися кроки, а потім пролунав тихий, але наполегливий стукіт. Я здригнувся, і біль пронизав скроні. 

— Васю? Відчинено? — з-за дверей почувся голос Богдана.

Двері скрипнули, і в кімнату прослизнув мій друг. Він був у повсякденному одязі — схоже, цієї ночі він навіть не лягав. У тьмяному світлі коридору його обличчя здавалося надто напруженим. Він хутко зачинив за собою двері, та підійшовши, простягнув мені невеликий скляний флакон.

— Випий. Допоможе, — тихо сказав він. 

Я підозріло глянув на нього, тримаючись за край столу. 

— Ти чого не спиш? Глуха ніч. 

— Я бачив, у якому стані ти повернувся з села, — Богдан зітхнув, впавши на стілець. — Чекав, поки ти опритомнієш. Почув, що ти ходиш кімнатою.

Я мовчки взяв зілля. Гірка рідина обпекла горло, але нудота майже одразу почала відступати. 

— Вчора нам так і не вдалося поговорити. Припускаю, що ти вже щось почув і саме тому напився.

Богдан спробував зазирнути мені в очі, але я відразу їх відвів. Мої пальці до побіління стиснули порожній флакон. 

— І що з того? — глухо відповів я. — Я знав, що рано чи пізно її видадуть заміж.

— Ти не дослухав, — Богдан нахмурився, і мені здалося, що він ретельно підбирає кожне слово. — Це відкритий відбір. Імператор дозволив брати участь будь-кому, хто має статус вільної людини. Ти розумієш, що це означає?

Я повільно повернувся і подивився на нього. Богдан був моїм другом майже два роки. Колись він як і я вийшов з низів. Але зараз він сидів переді мною з фібулою магістра ордену, вхожий до Великої Ради, одружений на головні фрейліні. Він вибрався з багна. А я?

— Я чудово розумію, що це означає, Богдане, — мій голос прозвучав несподівано різко. — Це означає, що сотня пихатих аристократів припруться в столицю, щоб поборотися за руку принцеси. А як хтось із простолюдинів випадково пройде перші випробування — йому переріжуть горло уві сні.

— Ти не простолюдин, ти маг Ордену. Ти був її особистим охоронцем! — Богдан напружився, його очі гарячково зблиснули. — У тебе є шанс. Тобі просто треба поїхати у столицю і подати своє ім'я! Все може змінитися, якщо ти просто...

— Перестань, — обірвав я його.

У грудях знову розгорталася чорна порожнеча. Навіщо він це робить? Навіщо бреше мені в очі, даючи надію? Богдан чудово знає, що навіть якби я виграв, рада імператора швидше влаштує переворот, ніж дозволить колишньому жебраку сісти на трон. Він просто жаліє мене. Або хоче, щоб я поїхав і мене вбили там — гідно, щоб не ганьбив Орден своїм п'яним скигленням.

Але його слова раптом змусили вчорашню думку спалахнути в моїй голові з новою силою. 

Дім Поцілунків у передмісті столиці.

Магія Серця Духа — це абсолютна безкомпромісна відданість. Якщо я зраджу своє кохання сила розірве мене на шматки з середини. Це буде ідеальний кінець. А головне Емма більше не буде прив’язана до мене та зможе вийти спокійно за свого принца.

Я повільно підняв очі на Богдана. Його погляд був стурбованим. Він чекав моєї реакції, стиснувши кулаки на колінах.

— Ти правий, — мій голос раптом став абсолютно спокійним. — Усе це не має сенсу. Мені треба поїхати у столицю. Це єдиний вихід усе закінчити.

Богдан завмер на мить, а потім шумно видихнув, ніби з його плечей впала гора. Він неправильно зрозумів мій тон. Він подумав, що я зібрався битися.

— Я радий, що ти це зрозумів, — він підвівся та поклав руку мені на плече, міцно стиснувши. — Я дам тобі відпустку. Вирушай сьогодні ж вранці через арку порталу. 

Я ледь помітно кивнув, дивлячись у порожнечу перед собою. 

— Я зроблю те, що маю. Все пройде швидко.

— Удачі, друже, — тихо сказав Богдан, здійнявшись на ноги. — Ти навіть не уявляєш, як багато це означає.

Він пішов, залишаючи мене наодинці. Я важко зітхнув, безсило впавши на його місце. 

— Якби ж все було так просто. Це тільки в книжках колишній жебрак може отримати руку принцеси.

Магічний зв’язок всередині мене ледь відчутно натягнувся та запульсував. Я спробував негайно перекрити його поки моя егоїстична сила не повідомила про все Еммі. 

Пройшло кілька секунд, на тому кінці не з’явилося жодного відгуку, тому я полегшено видихнув. Треба змусити себе щиро хотіти розірвати це. Інакше все буде марно.

— Бувай, моя принцесо, — тихо промовив я, дивлячись кудись у простір. — Я занадто багато віддав цій країні. Більше не хочу.