Розділ 16

ЕММА

Ми сиділи з Крісті у моїй вітальні, перебираючи карточки з кандидатами, поки інші фрейліни тихо перемовлялися за п'яльцями у кутку. За кілька днів анкет набралося вже майже пів сотні. Деяких доводилося відсіювати одразу та додавати пункт про шахрайство й обов’язкову перевірку на сімейний стан. Відкритих злочинців, на щастя, не було. Здавалося, вони розуміли: єдине, що їх тут чекає — це кайдани.

Половина затверджених мною кандидатів походила з аристократичних сімей, хоча вони спочатку не дуже зраділи, що відбір буде відкритим. Це зачіпало їхнє і без того крихке его. Поки серед претендентів не трапилося жодного знайомого імені.

Чому він не подав свою заявку?

Я сподівалася, що Вася буде серед перших. Чому ж його досі немає? Зайнятий, чи, можливо, щось сталося? Богдан обіцяв особисто розповісти йому про відбір.

Від думок мене відволік несподіваний регіт Крісті. Фрейліни в кутку миттю замовкли, здивовано повернувши голови в наш бік.

— Що?!

— Подивись сюди, — подруга передала мені карточку з ім’ям чоловіка та його короткою біографією.

— І? Двадцять п’ять років, має свій дім та хазяйство у Брії. Здається, це невеличке місто десь на сході. З плюсів: вміє читати та писати.

Я перевернула карточку, щоб подивитися на портрет чоловіка, який нашвидкуруч малювала Тіна під час прийому заявки. Попри поспіх, малюнок вийшов майже детальним. Чоловік на ньому був звичайної зовнішності. Я не могла назвати його гарним, але ж не у красі щастя.

— Ти його знаєш? — здогадалася я, все ще не дуже розуміючи надмірної радості Крісті. — О. А ти ж також з Брія!

— Це молодший брат Бориса.

— О-о-о. Ой, — я шоковано завмерла, ледь не впустивши картку, а потім розреготалася. — Твого колишнього? Що пішов до твоєї подруги?

— Той самий, — Крісті хмикнула, забравши з моїх рук картку.

Два роки тому про історію з проносним засобом та горе-молодятами в Ондрії пліткували на кожному розі.

— Як йому взагалі розуму вистачило припхатися сюди?

Крісті награно охнула, коли з персня-артефакта зірвалася іскра і товстий папір миттю облизав вогонь.

— Ой. Я така незграба.

Дівчина кинула залишки тліючого аркуша у велику чашку з недопитим чаєм. Вогонь згаснув.

— Принесіть мені новий чай, — Крісті махнула рукою, і відразу до неї підбігла служниця, щоб виконати наказ.

Це було не дуже правильно з нашого боку — ось так викидати картку кандидата. Треба буде якось пояснити, чому його спочатку прийняли, а потім відмовили. Але, думаю, Крісті щось вигадає.

За обідом до нас приєдналася Тіна. Дівчина виглядала веселою та зовсім не втомленою, хоч я знала, що вона знов увесь ранок сиділа у приймальні та малювала карточки кандидатів.

— Як там ідуть справи? — спитала я.

Тіна помітно скривилася й почухала кінчик носа, відразу спіймавши на собі кілька несхвальних поглядів інших фрейлін, що обідали з нами.

— Прийшов магічний лист від лорда, гм, — Тіна задумалася, але згадати ім'я, здається, не змогла, — разом з портретом його старшого сина.

— Якщо ти назвала його лордом, то це не хтось із наших. Не думала, що хтось з іноземців долучиться до відбору.

Це було не те щоб погано, просто могло додати зайвих проблем. Хоч кожен кандидат підписував договір, що він розуміє усі ризики.

Але все ж мені не хотілося, щоб батько виправдовувався, чому раптом син лорда переламав собі ноги на тому острові. Або навіть ще гірше. Ні. Треба все ж просити імператора внести заборону на вбивства.

— Сподіваюся, відбір скоро закінчиться і я зможу поїхати додому, — Тіна важко зітхнула. — Мені хотілося б повернутися до школи, поки діти не розібрали її по камінчиках.

Я тихо розсміялася.

— Гадаю, Настя та Міра не дозволять їм це зробити.

Тіна знов повеселішала, підсунувши до себе чашку з чаєм, який їй тільки що принесли.

— Вони дуже активно взялися за свої обов'язки, — хмикнула вона, зробивши ковток.

Я повторила за нею, взявши в руки чашку з уже холодним чаєм. Аж раптом груди стисло так, що забракло повітря. Пальці самі собою сильніше вчепилися у порцеляну. Серце зірвалося на шалений ритм, б'ючи десь у горлі, а у вухах різко зашуміло.

«Що таке? Що сталося?»

За кілька секунд мана розвіялася, залишивши по собі лише липкий холод між лопатками та легке тремтіння в руках. Крісті простягнула руку, торкнувшись моєї долоні.

— Що сталося? Ти зблідла.

Я розгублено кліпнула та знизала плечима. Знати б самій, що зі мною. Хоча на якусь мить здалося, що я відчула відголос емоцій Васі. Він був чимось глибоко засмучений.

— Нічого. Голова трохи розболілася, — зітхнула я, відкинувшись на спинку стільця й відпускаючи нарешті чашку.

Після обіду ми швидко переглянули залишок карток та пішли в палацовий сад до струмка. Між дерев гуляв легкий вітерець. Літо цього року вже обіцяло бути жарким. Опустившись на лавку, я вдихнула запах бузку, що ріс недалеко. Мої думки все ще тривожно блукали навколо Васі.

Не хотілося зайвий раз накручувати себе, й без того вистачало проблем. Зовсім скоро вже відбудеться перший етап.

* * *