15.1

Увесь залишок дня я старанно виконував свою роботу, намагаючись не привертати увагу Богдана. Це було дуже важко зробити, бо друг постійно з’являвся в полі мого зору. Іноді мені здавалося що він стежить за мною. Час від часу магістр намагався заговорити, але я постійно тікав від розмов, посилаючись на роботу.

— Пробач, друже. Справи.

Богдан ще намагався щось крикнути вслід, але я того вже не чув. Здогадувався про що він хоче зі мною поговорити. Жалість мені не треба. Так само й нагадування, що так мало колись статися.

Нарешті настав мій законний вихідний. Частіше я його проводив в Ордені, але сьогодні захотілося вирватися за її межі. Відмітившись біля брами, поскакав у село. Їх навколо резиденції було кілька. Спочатку на думку спало сховатися як найдалі, але потім вирішив, що не хочу ховатися, щоб десь напитися.

На мені не було жодної відмітки Ордену, тому, гадаю, у Богдана не буде додаткових проблем. Хоча навряд я зможу довести себе до такого стану. Зазвичай я пив зовсім небагато.

Промені Златану із самого рання встигли розігріти повітря. Місцевий шинок зустрів мене задухою, запахом пива, смаженого м'яса та тютюну. 

Я впав за вільний стіл у кутку і відразу замовив кухоль пива. Спочатку все йшло навіть добре. Легкі медові нотки та смак свіжого хліба приємно відчувалися на язиці. Я пив невеликими ковтками, відкинувшись на спинку стільця та дивився у вікно. Думок, як на диво, не було. Жодної. 

 Спочатку я пив наодинці, методично заливаючи ту порожнечу, що утворилася в грудях, але згодом, коли свідомість приємно затуманилася, опинився за спільним столом у компанії місцевих чоловіків. Вони були дуже гучними та здавалося, теж шукали на дні кухля порятунок від власної реальності.

— От моя Вілена знову зранку пиляла, — теревенив кремезний селянин, гучно б'ючи кулаком по дубовій стільниці. — Те не зробив, туди не подивився! Життя з нею, як на каторзі, чесне слово.

— І не кажи, — підтакнув інший, хитаючись на лаві. — Всі вони такі сварливі, як заміж вийдуть. А от у борделі... ех! Там жінки знають, як чоловіка втішити. Жодних докорів, тільки ласка та мед у вуха.

Я слухав їхні розмови краєм вуха, безцільно крутячи в руках напівпорожній кухоль. Їхні проблеми здавалися такими мізерними порівняно з тим, що відчував я.

— А ти чого похнюпився, хлопче? — раптом звернувся до мене той хто жалівся на дружину Вілену, примруживши очі. — Теж жінка жити не дає?

Я не збирався відповідати, але мій язик вже не слухався мене. Біль, розбурханий алкоголем, з новою силою вирував у крові.

— Вона виходить заміж, — мій голос прозвучав глухо, наче з під води.  — За іншого.

— Знайшла когось кращого? — співчутливо гмикнув хтось із гурту чоловіків.

— Ми... просто не пара, — язик ледве повертався. Я не збирався пояснювати їм про соціальну прірву, про палац чи спільну магію. — Але я кохав її. Тільки її.

Я криво посміхнувся, дивлячись на каламутну рідину на дні кухля, і, несподівано для самого себе, зізнався:

— У мене нікого, крім неї не було. Ніколи.

На мить за столом запанувала тиша, а потім чоловіки вибухнули добродушним, п'яним реготом. Той що сидів найближче важко поплескав мене по плечу, ледве не зіштовхнувши з лави.

— Овва! То ти ще зовсім зелений! — вигукнув він. — Хлопче, та хіба ж можна так вбиватися через одну спідницю, коли ти ще життя не бачив? Тобі просто треба вибити клин клином!

— Точно! Тобі треба сходити розвіятися, — підхопив інший. — Якщо є гроші, то йди у Дім Поцілунків у передмісті столиці.  Кажуть, там найкращі жінки. Там ти ім'я своє забудеш, не те що якусь  колишню! Сходиш туди, і враз її з голови викинеш.

Слова вдарили в мозок, немов іскра в сухий хмиз. Про це я думав ще вчора, але так і не зміг наважитися. Від однієї думки торкнутися якоїсь іншої жінки до горла підступала нудота. Чи це були мої переконання, чи це знов золота магія старалася, я не знав.

У мене не було шансу знов когось покохати. Моя клята сила зв'язала руки колючим дротом.

Чортова Гармонія. Сподіваюся вони будуть мучитися у своєму світі.

Я судомно втягнув ротом повітря. Одна частина мене розуміла, що наша сила з'явилася з мого щирого та занадто чистого бажання кохати цю дівчину. У той момент я лиш дізнався її ім'я, втонувши у вихорі синіх очей. Мене тішило, що магії Первородних визнала мене, безрідного хлопця гідного для таких могутніх чар. Мені треба було лише кохати, щоб накривати захисною магією цілі села, або окремих людей. 

Що казали чоловіки за столом я вже майже не слухав. Мої думки гуділи від люті та жалості до себе. 

Я мав поїхати у столицю. Мав боротися за нас, а не думати, як краще відійти до праотців.

Піднявшись на ноги, я похитнувся, схопившись рукою об край стільниці.

Клята Гармонія.

Кинув кілька монет на стіл та пошкандибав до виходу. По щоках щось потекло. Тільки коли на губах з'явився солоний присмак я зрозумів, що плачу.

Кретин. 

Магічний зв'язок натягнувся і я на якусь мить відчув на тому кінці суміш нерозуміння та страху.