Розділ 15

ВАСИЛЬ 

Життя в Ордені вже давно увійшло у свій виснажливий, але стабільний ритм. Я за розкладом тренував новачків, ходив на заняття сам. Попри те, що якась частина мене поступово вмирала від туги, інша все ще спалахувала щирим бажанням жити та вивчати щось нове.

Коли я ще жив у палаці, любив спілкуватися з вчителями та дискутувати на різні теми. Ті визнавали мене здібним учнем та пророкували підвищення по службі.

Я мимовільно посміхнувся, спостерігаючи здаля, як група підлітків йшла з уроку читання. Значно легше було навчити юних магів, коли вони могли прочитати та записати слова заклинання. Інша група якраз поспішала до мене на бойову магію.

Мої думки, попри гамір двору, знов повернулися до палацу. У мене була найкраща перша вчителька. Пам’ять знов зіткала Емму. Дівчина сиділа на спальному мішку, спершись на руки, та, стримуючи сміх, дивилася, як я, мружачись, намагався прочитати хоч кілька слів з книжки. Її ми купили на одному з базарів. Не знаю, чому той чоловік продавав її, але я був йому вдячний.

Мене з думок вирвав чийсь різкий сміх. Повернувши голову, я побачив купця, що якраз привіз новий товар у резиденцію. Якщо мені не зраджувала пам’ять, десь у ці дні Богдан мав підписувати новий договір на постачання.

Мене це не дуже цікавило, але я все ж прислухався.

— А як інакше? — вигукнув чоловік. — Уся столиця на вухах стоїть. Канцлер розіслав гінців по всіх областях. Його Величність віддає єдину доньку заміж! Уявіть собі: оголосили навіть відбір наречених.

Я завмер, здається, переставши дихати. Як це — заміж? Мозок повільно сприймав цю інформацію.

Звуки двору миттєво зникли, ніби хтось накинув на резиденцію глухий ковпак. Дзвін ковадла, іржання коней, сміх підлітків — усе це розчинилося у в'язкому, пульсуючому гулі крові в моїх вухах.

Заміж?

У грудях щось різко і болісно тріснуло. Я знав, що так мало статися, але ця новина все одно стала для мене шоком. Я не мав на неї жодного права. Моє рішення залишити палац та обірвати усі зв'язки було свідомим, хоч і болючим. Я знав на що прирікаю себе. Знав, що відчуватиме вона після нашого розставання та сподівався, що у неї вистачить сил усе відпустити та щасливо жити далі.

Гидко усвідомлювати, але якась частина мене хотіла, щоб вона навічно залишалася сама. Не в сенсі самотня… Мене радувало, що поряд з нею Крісті, з якою вона може поговорити.  Я щиро бажав, щоб її ніколи не видали заміж. Щоб до її губ не торкнувся жоден чоловік.

Сила всередині мене заревіла, розгортаючи гарячі слизькі кільця. Я відчував себе чудовиськом, для якого жодна попередня клятва не мала сенсу. Ревнощі випалювали залишок кисню з легень. Тепер я тільки міг, що хапати ротом повітря. 

Через ці дурні закони моя кохана буде стояти у весільній сукні поряд з якимось благородним кретином. А потім… 

Я знов вхопив ротом повітря, перед очима попливли темні кола.

… потім він забере її за двері спальні. 

Лють продовжувала вирувати у моїх венах, підживлюючись золотою магією. 

Це мав бути я. Стояти біля неї, торкатися губами її вуст. Кинути увесь світ до її ніг. Я заслуговував на щастя. З першої миті свого життя.  Але замість цього мою справжню сім'ю отруїли карателі, а мене хтось закинув у далеке село.

Я не так багато хотів у цьому житті. Маму. Батька. Дім… Я міг би рости в сім'ї артефакторів, а не скидатися по вулиці. 

 Я похитнувся, до болю стиснувши пальцями цеглу стіни. Всі попередні думки про життя осипалися попелом. Я був достатньо дурним, щоб вірити, що зможу далі жити ніби нічого не сталося. Нехай вже Серце Духа скоріше зіжре мою свідомість.

Я не пам'ятав, як дійшов до своєї спальні та закрив двері на ключ. Деякий час сидів на підлозі біля ліжка прокручуючи в голові підслухану розмову.

Заміж. 

Ось чому я відчував, що ти сміялась. Ти мене вже відпустила та вирішила жити далі.

Набравши в легені повітря я з шумом випустив його через рот. Не можна, щоб хтось в Ордені помітив мого стану. Усе треба зробити тихо. Обірвати цей зв'язок. 

Попереду у мене ще мав бути урок у групи бойових магів. Я вже, здається, запізнювався на нього. Не варто учнів змушувати себе довго чекати.

Піднявшись, я пошкандибав до рукомийника, щоб привести себе до нормального вигляду.

☆☆☆