Розділ 14

БОГДАН 

Повітря завібрувало, а потім з нізвідки з'явилося п'ятеро чоловіків. Двоє з них були одягнені в товсті шкіряні колети та сталеві кіраси. У кожного на поясі висів меч та кілька ножів схованих у різних місцях. Обличчя вартових були білі, ніби їх ось-ось знудить.

Канцлер сидів на вкритій мохом бруківці, судомно ковтаючи ротом повітря. Поряд, спершись руками об коліна стояв Дерек — маг-телепортер, важко переводячи дихання. Переміщення на таку величезну відстань та ще з пасажирами, завжди витягувало з нього багато сил. До того ж він був один з такою силою, тому користуватися силою доводилося часто. 

— Ненавиджу… цю вашу магію, — прохрипів Канцлер, зігнувшись навпіл. Дорогий плащ миттєво став вологим від морської мжички.

Богдан Скрамольд єдиний, хто встояв на ногах, хоча його теж злегка хитало. Хлопець глибоко вдихнув прохолодне повітря та озирнувся. В реальності цей острів був більшим, ніж уві сні батька. 

Вони перенеслися відразу на міст перед руїнами фортеці.

— Панове, пропоную нам оглянути в першу чергу будівлю, — хлопець провів рукою в бік того, що залишилося від головних воріт.

Вартові відразу підскочили до Канцлера, допомігши йому піднятися. Той, щось буркнув, але його слова потонули у вітрі. Проігнорувавши простягнуті руки, чоловік встав та похитуючись пішов по викладеній грубим каменем дорозі. Вартові подріботіли слідом.

Підхопивши Дерека під руку, Богдан подивився їм у спину.

— Все добре?

Дерек знизав плечима.

— Зараз знайдемо більш-менш сухе місце, зможеш там відпочити. Відчуваю, ми тут застрягли на довго.

Молодий чоловік знов нічого не відповів, важко зітхнувши. 

Позаду них темнів густий, покручений постійними вітрами ліс. Бруківка кам'яного мосту, яким колись возили провізію у фортецю, була вологою та слизькою, тому чоловіки намагалися не підходити до напів зруйнованих бортів.

Внизу, трохи збоку ревіло море, розбиваючись об скелі солоними бризками.

У внутрішньому дворі було порожньо, хоча де-не-де валялися металеві частини старих бочок та возів. Дерево вже давно згнило, залишившись вже частиною історії. Добре почувався тут радше мох, що вкривав все, куди міг дотягнутися.

Із дверних отворів де колись мали бути казарми на них дивилася темрява.

 Канцлер здригнувся, сильніше закутавшись в плащ. Від захисних заклять він відразу відмовився, про що зараз скоріш за все шкодував. Чоловік не приховував того, що його лякає магія, але й виступати проти її використання він не смів. Важко було за якісь два роки викорінити страх, що насаджувався чверть століття. Тому й доводилося стоїчно терпіти холодний вітер, тихо проклинаючи свою слабкість.

Минувши кілька напівзруйнованих приміщень, вони, нарешті, знайшли те що шукали. У невеликій вартовій кімнаті було відносно сухо. Тут збереглися всі стіни, і в кутку навіть знайшовся старий камін.

Витягнувши руку з чарівним перстнем, Богдан прошепотів заклинання. Повітря заревіло всередині димоходу: бруд та залишки попелу шуганули вгору.

— Нам щастить, панове. Тут навіть димохід зберігся, — Богдан посміхнувся, обвівши усіх веселим поглядом. Хлопець дістав з невеликої наплічної сумки кілька камінців та поклав їх у топку. — Зарен, — прошепотів вогняне заклинання. 

Кімната відразу почала наповнюватися теплом.

— Пане Канцлере, ви залишитесь тут чи підете зі мною оглядати територію?

Канцлер гидливо підібгав губи, явно бажаючи не покидати теплого місця, але вголос сказав інше.

— Звичайно піду. Я тут щоб переконати імператора, що ви не зробите випробування легкою прогулянкою для вашого сільського зброду. Це має бути справжнє пекло, гідне корони. 

​— О, повірте, — хижо посміхнувся Богдан,— я зроблю все саме так, як ви бажаєте.

Канцлер окинув його підозрілим поглядом.

— Ходімо. Треба швидше покінчити з цим… фарсом.

Чоловік не хотів бути тут, це було написано у нього на обличчі, але ослухатися імператора він також не міг. І це його дуже дратувало. Він не знав, що своїми стражданнями треба було завдячувати саме магістру. Коли Богдан через арку портал прибув вчора в палац, саме він запропонував Філіпу взяти з собою когось з радників. Як-то кажуть, діяти на упередження. Його дії можуть легко поставити під сумнів, а ось Канцлера… Він був людиною старої аристократії, якому довіряли.

Але замість нього міг піти Гофмейстер. Той дуже хотів цього і навіть просив імператора, але тому було відмовлено з очевидних причин:

— Якщо не підводить мене пам'ять у вас є неодружений син, — сказав вчора Канцлер, не розуміючи що сам собі підписав відрядження. — Чи не хочете ви раптом подивитися острів заради нього?

А Гофмейстер саме цього й хотів, це було видно по тому, як ображено підібгалися його губи.

— У вас, пане Канцлере залишилася на виданні тільки дочка? — мовив імператор. 

— Так, а що? — той не відразу зрозумів сенс його слів.

— Чому б вам разом з магістром не відправитися на цей острів та не оглянути там все. Тоді точно ні в кого не буде сумнівів.

Це була не пропозиція, а наказ. Врешті сам винен, що такий розумний та безпринципний.

— Думаю, треба зробити кілька одноразових арок-порталів на острові, — сказав Богдан, звертаючись більше до Дерика ніж до інших. — Пришлемо сюди потім наших магів. І одну стаціонарну тут для суддів та переможців поставимо. Відпочинь та починай роботу. 

Дерик кивнув не ставивши жодних запитань. А ось у Канцлера питання знайшлося:

— Як ті хто програють будуть повертатися назад?

Богдан задумливо потер підборіддя. 

— А треба?