13.1

Серце здається пропустило удар. Емма злякано застигла, забувши як дихати. Вона чекала, що врешті скаже батько. Але він не поспішав ділитися своїми думками. 

— Ти робиш це заради мене. Ти бачиш, як Канцлер намагається сватати мені свою доньку, — його голос став тихим, майже гірким. — Бо країні ніби треба син — спадкоємець. Ти вирішила, якщо сама знайдеш чоловіка і народиш дитину, він нарешті залишить мене в спокої. 

Емма відчула, як у грудях щось болісно стиснулося. Він майже мав рацію. Чоловік підняв голову. В його очах Емма побачила суміш гордості та батьківського болю.

— Але гадаю це не єдине, — Філіп ледь помітно посміхнувся. — Ти зробила це, бо ніколи не пробачиш нашому дворянству.

— Не пробачу що? — обережно спитала дівчина, намагаючись не видати свого хвилювання.

— Байдужість.

Це єдине слово повисло в повітрі важким каменем. Філіп подався вперед, уважно вдивляючись в обличчя доньки.

— Коли ми були в скруті жоден з них не хотів нас підтримувати. Вони дивилися, як Мідні страчували нас по одному… Я теж хотів, щоб стара аристократія страждала. Щоб хоча б на кілька днів відчули себе у нашій шкурі… Але мені сумно, що через їхню зраду тоді, ти зараз згодна вийти заміж за «кота в мішку», хай то буде безіменний найманець чи простолюдин, який здатен вижити на мертвому острові, ніж віддаси владу тим боягузам.

Філіп простягнув руку і м'яко накрив її долоню своєю.

— Ти вважаєш, що чоловік, який пройде через це, зможе захистити тебе краще, ніж будь-який титулований аристократ. Я правий?

Емма полегшено видихнула. 

— Так, батьку. Я хочу, щоб вони відчули те що відчували ми всі ці роки.

— Я сьогодні ж накажу принести всю інформацію про острів та викличу магістра.

— Мені досі не віриться, що ти дозволиш мені вийти заміж за будь-кого хто виграє відбір.

Філіп глухо розсміявся, і в цьому звуці було більше холодного розрахунку, ніж веселощів.

— Будь-хто не виграє його, доню. Я подбаю про те, щоб біля тебе був гідний чоловік з хорошим родоводом. У простолюду не буде жодних шансів.

Емма вже відкрила рот, щоб заперечити, сказати, що це суперечить самому сенсу відбору. Схопивши ротом повітря, дівчина спробувала швидко повернути собі впевненість.

— Дякую. Тоді я не буду переживати через цей відбір. Але ти ж будеш тримати мене в курсі того як він проходить?

— Звичайно, — м'яко посміхнувся батько. — Повертайся до подруг. Коли щось буде відомо, я покличу тебе. 

Піднявшись на ноги, Емма зробила легкий реверанс. Попрощавшись, дівчина пішла до дверей де в коридорі на неї чекала Крісті.

Взявши подругу за лікоть, вона потягнула її далі по коридору.

«Що таке? — схвильовано спитала Крісті. — Він погодився?»

Емма йшла трохи попереду сердито карбуючи крок.

«Він сказав: подбає, щоб біля мене був гідний чоловік з хорошим родоводом. І у простолюду не буде жодних шансів»

Крісті тихо охнула, а потім раптом згадала про Охоронця, що йшов десь позаду.

«Нам треба йти повільніше»

Емма роздратовано крутнула головою, вичіплюючи поглядом Охоронця.

«Байдуже»

«Але ж Вася…»

«Мій батько думає, що я погодилася на відбір, бо не хочу, щоб він одружувався. А ще через те, що ображена на аристократію, яка кинула наш рід сімдесят років тому. І хоч це все правда. Але… — дівчина важко дихала. — Нехай думають, що я не стрибаю від щастя. Грати у покірну вівцю я не збираюся. Я не знаю що мені робити... Треба придумати, як зробити так, щоб у нього не було шансів заперечити перемогу Васі. А він це ж зробить!»

«Еммо», — м'яко торкнулася її свідомості Крісті.

— Що? — тихо схлипнула вона.

«Все буде добре. Це наш відбір. Перш за все»