Розділ 12

Пройшло хвилин десять, як Гофмейстер зник на нижніх ярусах архіву. Крісті сиділа, час від часу перегортаючи сторінки, щоб не викликати зайвих підозр у писарів, що також були тут.

Ось Гофмейстер розгорнув черговий інвентарний сувій і Крісті почула у голові, як він почав підраховувати скільки срібла не вистачає в малій скарбниці. Не стримавшись, дівчина позіхнула. Слухати його думки було настільки не цікаво, що це перетворювалося на справжні тортури. Крісті дивувалася, як він сам терпить себе.

Гофмейстер трохи відволікся від цифр, перевівши погляд вбік. Несподівано тишу порушило низьке монотонне гудіння. Чоловік потягнувся рукою до ліхтаря. 

Звук лунав із темного кутка, де стояли масивні дубові скрині п'ятнадцятого століття. Їх він ще не торкався під час своєї перевірки.

Підійшовши ближче, гофмейстер завмер. За однією зі скринь, де зберігалися палацові записи, ховалося гніздо шершнів. Самих комах було не видно. Кут дубової стінки вкривала сіра, паперова маса. Комахи методично відгризали шматки старої деревини та сіра труха сипалася зсередини скрині.

​— Прокляття... — прошепотів він, розуміючи масштаб катастрофи. Шершні дісталися пергаментів.

Відкинувши кришку чоловік швидко почав витягати стародавні, обгорнуті тканиною тубуси та сувої, перевіряючи збитки. Всередині шершнів на щастя не було. Тому можливо все не так погано. Гудіння стало ледь чутним.

«Треба негайно прислати сюди людей, щоб перевірили все.» — подумав він.

«Джжжж…Вууу.» — ледь стримуючись, щоб не захихотіти відізвалася Крісті в його голові. Щоб відтворити ментально цей звук довелося потренуватися, але зараз він звучав ідеально.

Більшість сувоїв були цілими, але на самому дні він намацав те, що змусило його знов насупитися. Один з сувоїв помітно постраждав. Краї щільної тканини, в яку він був загорнутий, комахи перетворили на труху. А сам пергамент на згині був нерівно обгризена.

​Гофмейстер полегшено видихнув, коли побачив дерев'яний ярлик, що бовтався на брудному шнурку: «Витрати на утримання псарень, рік 11...» Останні цифри з'їв час. Невелика втрата. Господарський непотріб, який давно варто було викинути. ​Він уже збирався кинути сувій назад, коли ліхтар вихопив з напівтемряви деталь, що змусила його серце пропустити удар. ​З-під обгризеного льону, на кінці товстої пергаментної смужки, звисала печатка. Вона була масивною, відлитою з червоного воску, змішаного зі смолою. Очі чоловіка широко відкрилися від шоку.

«Каталі?»

На печатці зображувався профіль княгині Каталі де Аурельо — жінки, завдяки якій і була створена імперія. Її неможливо було сплутати ні з ким.

«Що вона робить на господарському звіті?»

​Озирнувшись на порожні двері архіву, Гофмейстер обережно розплутав залишки тканини. Пергамент був жорстким, кольору старого жолудя, чорнила вицвіли до іржаво-коричневого відтінку. Чоловік затамував дихання не вірячи своїм очам, це був ідеальний, бездоганний мінускул епохи княгині Каталі.

​Він підніс ліхтар ближче, мружачись від напруги, та почав перекладати текст.

​...коли ж першою донька на світ явиться, бути їй по праву спадкоємицею столу княжого. Бо жона де Аурельо розумом рівна єсть братам своїм.

​Гофмейстер майже не дихав. Його очі бігали рядками, які хтось дуже давно, ймовірно за часів падіння династії де Аурельо заховав на самому дні скрині з непотребом, аби врятувати від знищення. 

​...аби престол укріпити та обрісти достойного оборонця вінцю, нехай скличеться випробування відкрите. І нехай муж, найміцніший розумом і мечем, не зважаючи на чин його, але той, що доведе доблесть крові своєї, стане поруч неї...

​Руки гофмейстера злегка затремтіли. Він дивився на обгризений край пергаменту, але бачив зовсім інше. 

«Якщо імператор погодиться… У тебе будуть всі шанси перемогти»

Хто як не його розумний, амбітний син, заслуговує на подібну честь.

«Не підведи мене, Леоне. З вас вийде гарна пара»

Такий шанс міг випасти раз на тисячоліття.

«Я домовлюся з Канцлером якщо що. У нього просто не буде вибору. Я знаю всі його болючі точки… Ми проведемо цей відбір» — серце билося десь у горлі.

Гофмейстер повільно згорнув пергамент і сховав його під свій важкий оксамитовий камзол, ближче до серця. 

​«Голота та розбещені синки князів зламаються на першому ж випробувані, — думки старого набирали швидкості. — А мій Леон пройде. Всі витрати окупляться сповна, коли на трон сяде справжній, сильний чоловік з мого роду».

Крісті сидячи за столом на кілька поверхів вище, міцно стискала губи, щоб стримати тиху лайку. Все йшло чудово. Гофмейстер проковтнув наживку. Але попри це її напружувало те, як фанатично він бажає бачити на троні свого сина.

Від сходів, що вели на нижні яруси почулися важкі кроки. Крісті виринула з думок, швидко зробивши вигляд, що читає. Гофмейстер, не затримуючись пройшов повз неї, стукнувши дверима.

​«Готуйся, Еммо, — подумки кинула вона принцесі. — Він іде до імператора».

Відповідь прийшла миттєво.

«Ти молодчина. Залишайся на місці, а я піду почитаю в саду під вікнами батька»

☆☆☆