Розділ 11

ЕММА

Наступні півтора тижня наші зустрічі у світі сновидінь нагадували радше безперервну військову раду, ніж дружні посиденьки за чаєм.

На третій день до нас усе ж долучилася Тіна. Перші хвилин двадцять вона густо червоніла, щойно я до неї зверталася. Вона раз у раз збивалася на «ви» та «Ваша Високосте», хоч це була далеко не перша наша зустріч після коронації Філіпа де Аурельо.

З Богданом вона трималася значно вільніше й весело хихотіла з його жартів. Я знала, що вони виросли в одному селищі, і ця давня дружба зараз згладжувала кути. Попри м'який норов, Тіна легко сходилася з усіма. Хіба що за винятком Васі. І то лише через те, що він сам тримався від людей подалі.

Відкинувшись на м'яку подушку, Тіна покрутила між пальцями довгий пензлик. Зовні він виглядав як звичайний, але я знала, що його дерев'яна частина колись була чарівною паличкою. Після певної трансформації, стараннями Тіни, пензлик отримав здатність створювати дуже реалістичні малюнки та фантомів. Окрім цього, вона виявилася ледь не найсильнішою ясновидицею. Хоч і не завжди могла викликати видіння за бажанням, Тіна була для нас безцінною.

— Нас точно не спіймають? — примружилася вона. Здається, за цей час Тіна спитала це вже вп'яте. 

— Не спіймають, — так само невимушено відповіла я.

На ранок кожен із нас повертався до своїх справ. Я змушувала себе слухати лекції професорів та посміхатися фрейлінам, тоді як думками була далеко звідси. Крісті виконувала свої обов'язки, таємно виловлюючи потрібні думки жителів палацу. Богдана знов поглинали справи ордену. Далеко на сході Тіна чаклувала над зістарюванням паперу та тренувалася виводити літери потрібного алфавіту. А вночі ми збиралися на пів години, щоб відзвітувати про підготовку та обговорити нові ідеї.

Під час однієї з таких нарад Богдан розповів про Васю. Поки ми вчотирьох готували цю аферу, життя хлопця текло звичною річкою. Він навчав новачків, їв три рази на день, спав — останні було для мене важливіше. Богдан жодного разу не сказав, що я щось кажу не так та занадто опікуюся дорослим чоловіком. Однолітком. Вася був навіть на місяць від мене молодшим.

З його розповідей я також знала, що у нього дуже поганий апетит і що мій коханий час від часу ніби провалюється у свої думки. Від цього я ще більше відчувала відповідальність з приводу майбутнього Відбору. Але деякі питання заганяли мене у глухий кут:

— Мій батько не погодиться просто так. Це великі гроші, — сказала я, повертаючи розмову до нашого плану. — Влаштовувати масштабний Відбір на далекому острові — це дорого, небезпечно і суперечить логіці. Канцлер спитає: навіщо нам острів, якщо є палацовий сад і десяток готових принців? І що ми на це скажемо?

— Скажемо, що сад підготують для другого етапу, а щодо принців — наголосимо на тому, що вони чужинці. Врешті, більшість тих, хто при дворі, воліє мати імператора зі своїх, — швидко знайшла аргумент Крісті.

Рівно через два тижні у нас уже був готовий детальний план усіх трьох випробувань. А ще через п'ять днів Тіна нарешті завершила чаклувати над «старовинним» документом.

Але навіть цього було мало. Залишалося зробити так, щоб потрібна людина знайшла його. І тоді гра нарешті почнеться по-справжньому.

☆☆☆

КРІСТІ

Крісті сиділа у своїх покоях, дивлячись на маленький сувій, що лежав на столику поряд. Годину тому вона його отримала від довіреного гінця Ордену під виглядом листа від чоловіка. Далі їй треба таємно відвідати потрібний відділ та підкласти його у скриню разом з приманкою.

Вона знала, що відразу після обіду пан Гофмейстер знов піде в архів, щоб продовжити інвентаризацію. Це дуже спрощувало завдання.  Кращого кандидата, щоб принести імператору важливу звістку не було. 

Хоч спочатку вони оговорювали кандидатуру Канцлера чи навіть архіваріуса. Але у жодного з них не було й краплі мотивації показати цей документ комусь. Навіть навпаки вони могли вирішити сховати його подалі. А ось Гофмейстер був зацікавлений у тому, щоб Відбір відбувся. Справа була в його сині Леоні, для якого цей документ міг стати квитком до трону. Попри старий родовід та близькість до імператорів вони були лише слугами без жодного права свататися до принцеси. 

Це не дуже радувало Емму. Присутність Леона у замку змушувало її відчувати себе не у своїй тарілці. Куди вона б не пішла, там через час «випадково» з'являвся він. Його зовсім не цікавили її фрейліни, які час від часу кидали йому бісиків.

Щоб не порушувати правила ввічливості Емма не могла відмовити йому в формальній розмові, тому доводилося затримуватися та вислуховувати купу фальшивих компліментів, від яких вона повинна була розстанути. І можливо інша пані вже давно впала б до його ніг, бо Леон до всього був привабливим чоловіком у розквіті літ. 

Врешті, що б вони не вигадали, це було дуже ризиковано.

☆☆☆

Гофмейстер стояв у верхній галереї палацового архіву, біля високого столу, роздратовано перевіряючи рахунки на м'ясо та напої, коли тишу порушив стукіт підборів. Для звичайного писаря вони були занадто швидкими та впевненими. Чоловік підняв очі та його губи відразу роздратовано сіпнулися.

Головна фрейліна принцеси зупинилася по інший бік столу:

— Пане гофмейстере, я сподівалася знайти вас у вашому кабінеті, але мені сказали, що ви вже пішли сюди, — почала вона замість привітання.

— Архів вимагає порядку не менше, ніж ваші плітки, — сухо відповів він, навіть не відклавши перо. — Чого вам потрібно? Якщо це знову щодо охоронця принцеси, то моя відповідь незмінна. 

 — Це щодо літнього гардероба Її Високості, — Крісті поклала на стіл скручений аркуш із його ж печаткою. — Виділити на літо місцеве сукно і вибілений льон замість філандського шовку? Ви, мабуть, переплутали списки для спадкоємиці престолу зі списками для служниць.