10.2

У повітрі стояв густий аромат старого паперу. Архіваріус, перечитавши список того, що хотіла почитати принцеса, швидко зник між стелажами. Поки чекали, Емма з Крісті розмістилися в читальні архіву. Він повернувся через пів години з купою сувоїв. 

Емма схилилася над дубовим столом, розгорнувши пожовклий від часу папір із мапою старих морських кордонів. Новий охоронець стояв біля дверей не заважаючи та не привертаючи до себе увагу. Емма не сумнівалася — якщо що він відразу доповість комусь, що вона тут робила. 

Наступні кілька годин принцеса та головна фрейліна перекладали сувій за сувоєм, читаючи сухі дані, переглядаючи швидкі замальовки. 

— Ось він, — Емма завмерла, притиснувши палець до невеликої, поцяткованої дрібними чорними лініями плями на мапі. — Острів реальний.

Дівчина швидко дістала з купи сувій, що був позначений цими ж координатами. Емма майже не дихала, побачивши кілька замальовок де була зображена фортеця на вершині скелі, причал, невелике поселення. Половину малюнків було присвячено флорі та фауні острова.

Крісті нахилилася ближче, мружачи очі.

— Не дивно, що його закинули. Це шматок каміння серед нічого. Та ще з погодою, яка змінюється коли їй заманеться.

— Саме те що треба, — прошепотіла принцеса. — Перепиши координати. 

Раптом важкі двері архіву глухо рипнули. Охоронець миттєво виструнчився, але майже одразу розслабив плечі, впізнавши відвідувачів. Емма випросталася, натягуючи на обличчя маску привітності. Проти Гофмейстера вона нічого не мала. Конфлікти траплялися між ним та Крісті.

Волосся чоловіка було посріблене сивиною. Обвівши читальню повільним поглядом, Гофмейстер рушив до них. На якусь мить його губи скривило від роздратування.

«Він дуже радий мене бачити, — у голові Емми відізвався веселий голос головної фрейліни, хоч зовні вона виглядала, як сама серйозність. — Ой. А ось цього вже я не дуже рада. Не думала, що тут ще раз побачу його сина.»   

Увагу Емми відразу після цього привернув чоловік, який ішов поруч із Гофмейстером. З Леоном вона була знайома мимобіжно, але навіть так він склав на неї не дуже гарне враження. Вона відчула легкий холодок уздовж хребта. Він крокував безшумно, з грацією породистого мисливського пса. Широкі плечі ідеально облягав дорогий темний камзол, а на поясі висів фамільний меч. 

— Ваша Високосте, — Гофмейстер шанобливо схилив голову. — Яка приємна зустріч. Сподіваюся, ми не завадили?

— Аж ніяк, пане Гофмейстере, — Емма м'яко усміхнулася. — Ми з Крісті, за порадою професора з права, вивчали історію морських кордонів імперії.

— Ви вже знайомі з моїм сином, Леоном? — старий з гордістю вказав на чоловіка поруч. — Він щойно повернувся з півдня Веларі, де інспектував наші родові маєтки.

Леон зробив крок уперед і схилився у бездоганному придворному поклоні, цілуючи їй кінчики пальців.

— Для мене велика честь, Ваша Високосте. Златан тьмяніє перед вашою вродою.

Коли він випростався і зустрівся з нею поглядом, Емма ледь не здригнулася. У його світлих, льодяних очах не було ані краплі того благоговіння, яке він намагався зобразити. Він дивився на неї не як на жінку, і навіть не як на майбутню імператрицю. Він дивився на неї як на трофей, який дуже хотілося мати.

«Він вже подумки роздягнув тебе, — голос Крісті луною відбився у свідомості Емми. — Свиня, тільки підійди…» 

Емма ледь помітно кивнула, не зводячи очей з чоловіка.

— Рада вітати вас у столиці, пане Леоне, — її голос звучав дзвінко, але доволі прохолодно. — Сподіваюся, палацове життя не здасться вам занадто нудним після управління маєтками.

— Впевнений, що поруч із вами нудьгувати не доведеться, Ваша Високосте, — кутики його губ сіпнулися в натяку на посмішку.

Після обміну ще кількома черговими фразами, Гофмейстер із сином рушили до архіваріуса.

Провівши їх важким поглядом,  Емма стиснула кулаки.

— Ми знаємо вже все, що потрібно. Ходімо звідси, — дівчину знов пересмикнуло. Швидко озирнувшись, вона зловила погляд Леона, перед тим, як він повернувся до батька.