Розділ 10

ЕММА 

Вогонь весело потріскував у каміні, відкидаючи на стіни довгі тіні. Я сиділа в глибокому кріслі, міцно обійнявши коліна руками. Пульс, що скажено бився у скронях, коли я тільки опинилася в кімнаті, нарешті почав вирівнюватися.

Світ сновидінь майже не відрізнявся від реальності, якщо не приглядатися до деталей. За вікном шумів густий ліс, а по підвіконню били великі краплі дощу. Але насправді, якби хтось зміг відкрити ці двері, то нічого б не побачив за ними. Тільки Богдан знав шлях, і тільки він міг подовжити це видіння.

Його вміння завжди заворожувало, але й лякало мене. За бажанням він міг контролювати сни будь-кого, і від нього майже неможливо було закритися. Та я знала і про слабкості його дару: якщо людина, за якою він слідкував, помирала уві сні, Богдан міг уже не прокинутися. А ще з цього марева не можна було винести жодної фізичної речі.

— Отже, — Богдан стояв біля столу, схрестивши руки на грудях. Тут він завжди виглядав свіжішим, ніж у реальності, без звичних тіней під очима. — Ти хочеш влаштувати відкритий Відбір... Еммо, ти ж розумієш, що столиця потоне в кандидатах? З'їдуться всі: від аристократів до найманців і синів місцевих крамарів. Канцлер цього ніколи не пропустить.

— Пропустить, якщо ми зіграємо на його повазі до традицій. І якщо влаштуємо таке місиво на першому ж етапі, якого не витримають дев'яносто з умовних ста, — я сильніше стиснула пальці на колінах, відчуваючи, як від власних слів холодіє всередині. — Тому мені треба указ, Богдане. Щось дуже старе, часів перших імператорів, чи ще раніше. Який дозволив би брати участь простолюдинам за умови проходження… смертельного випробування.

Богдан нервово реготнув. Крісті, яка до цього мовчки сиділа на краю великого ліжка, скептично підняла брову.

— І ти думаєш, що Канцлер повірить у раптову знахідку такого документа? — запитала вона.

— Дивлячись яка людина його знайде і що матиме від цього сам Канцлер, — я перевела погляд на магістра. — Тіна зможе зробити підробку?

Богдан задумливо потер підборіддя.

— Думаю, що зможе. Але на це потрібен час. Та й на все інше також. Які будуть випробування? Турнір на мечах? Магічна дуель? З магією у більшості наших аристократів погано, завдяки Гордію. І якщо візьмуть участь іноземці, тоді у наших шансів не залишиться.

— Ніякої магії. І ніяких цілителів. Абсолютна ізоляція, — мій голос прозвучав різкіше, ніж я очікувала. — Я хочу, щоб вони боролися не тільки між собою, а з природою. Якщо спадкоємець має правити імперією, нехай доведе, що здатен вижити без золотої ложки та десятка слуг.

У кімнаті запала тиша. Богдан несподівано хмикнув, і кутики його губ поповзли вгору.

— Нагадай ніколи не сваритися з тобою.

Я лише знизала плечима, ховаючи за короткою посмішкою власну невпевненість.

— Є ідеї, де таке можна провести?

Богдан замислився, а потім радісно кивнув.

— Здається, я знаю ідеальне місце. Мій батько нещодавно бачив у сні старий форпост, а потім зізнався, що його прадід читав про нього у старих архівах. Це острів. Там немає нічого, крім руїн, гострих скель і лісу, в якому повно отруйних рослин і дикого звір'я. А через вплив Далмара та Селени там ще й небезпечні припливи.

Я затамувала подих. Це було саме те, що я шукала.

— Ідеально. Прокинешся — запиши це. Щось типу: чоловік будь-якої крові, який пройде випробування і доведе свою силу, визнається рівним. Але! — я підняла вказівний палець. — В указі не повинно бути жодної згадки про цей острів. Тільки суха юридична база. Місце для випробування я запропоную сама.

— Чому? — не зрозуміла Крісті.

— Тому що за часів Каталі цього форпосту могло ще не бути, а якщо й був, то він активно використовувався. Якби я тоді вибирала місце, — я несподівано розсміялася, усвідомлюючи всю абсурдність нашої змови, — це було б далеко від цивілізації. Щоб відчути всю силу дикої природи.

Богдан хижо посміхнувся, відкидаючи з чола темне пасмо волосся.

— Завтра я відправлю Тіні повідомлення. Гадаю, її треба також залучити до обговорень, — він обвів нас поглядом. — Ваше завдання, дівчата: прогуляйтеся в архів та переконайтеся, що цей форпост дійсно існує.

Я трохи оживилася, змінивши позу в кріслі. Але Крісті пирхнула, кинувши чоловікові іронічну посмішку, а тоді перевела погляд на мене:

— На другому етапі наших нещасних також будуть чекати ігри на виживання?

Я опустила погляд, почавши нервово кусати губи.

☆ ☆ ☆

Іноді моя тривожність грала мені на руку. Саме про це я думала, сидячи на уроці з державного права.

Я не стулила очей з того моменту, як перші промені Златана почали розфарбовувати небо. Щільніше запахнувши накидку, я міряла кімнату кроками. Не можна було дозволити, щоб хоч хтось засумнівався у справжності документа та Відбору загалом. Я не могла просто підійти до архіваріуса та попросити потрібні папери. Бо потім хтось міг невчасно згадати, що я цікавилася ними, та якось зіставити факти.

Увесь час сніданку я програвала в голові варіанти майбутньої розмови з учителем права. Через п'ятнадцять хвилин уроку, коли професор розповідав про дипломатичні стратегії утримання кордонів, я вирішила діяти.

— Професоре, — я підняла руку. — Пробачте. Проте, будьмо відвертими, останні сто років ми переважно втрачаємо. А два роки тому через війну з Роеном втратили землі на півночі Алісії, Корделії та Летії. Тепер, коли Золотий дух створив стіну між нами та королівством, ми не можемо піти туди зі зброєю, нам залишається лише дипломатія.

Професор важко зітхнув, поправивши окуляри. 

— На жаль, Ваша Високосте, ви маєте рацію. То були важкі часи для корони.

— Тому мене цікавить прецедент, — продовжила я. — Мені зрозуміло, коли ми втрачаємо землі у війні, але чи бувало так, що ми віддавали їх без бою? Коли утримувати їх ставало просто невигідно?