Розділ 9

БОГДАН

Цієї ночі розмови не вийшло, довелося чекати наступної. Богдан сам зв'язався з ними, повідомивши, щоб були готові завтра опівночі.

Почувши попередньо ідею з відбором, хлопець загорівся нею. Його засмутило те, що він не зможе почути увесь план якнайшвидше. Бо саме у цей вечір він мав бути присутнім на прийомі Великого князя Корделії. Потреба навідуватися до багатих та впливових сімей імперії приносила йому особливе задоволення. Приємно було дивитися, як ті хто донедавно зневажав таких, як він, хотіли бачити серед своїх союзників. 

Якщо Крісті мала приховувати свій великий дар, щоб шпигувати для імператора та його доньки, то її чоловік навпаки тільки підігрівав чутки навколо своєї сили. Але загалом його любили, бо він однаково ставився, як до магів, так і до звичайних людей, що дуже підкуповувало останніх, постійно нагадуючи, що Орден Гармонії стане на захист будь-кого. Навіть якщо вони не дуже того заслуговували.

Богдан втомлено потер повіки, сильно натиснувши на них вказівним та великим пальцями. Йому хотілося вийняти собі очі та покласти у якесь темне місце, щоб вони відпочили. У своїй резиденції він звик до м’якого освітлення магічних ліхтарів. Але на прийомі йому довелося провести багато годин серед сотні свічок, що постійно миготіли.

«Як ми взагалі раніше жили лише зі свічками?»  

Ніч вже давно опустилася над будівлею ордену. Хлопець сидів, відкинувшись на стіну за своїм ліжком. Він думав вже над тим, щоб проникнути у сон до Емми та розпитати, що вона задумала. Терпіння не було його сильною стороною, ще з часів дитинства, коли йому треба було просто сидіти поруч з батьком, поки той працював у своїй теслярській майстерні. Навчитися добре працювати з деревом він не зміг, але здається Воран Скрамольд не сильно через це вже переживав. Бо після того, як його син став магістром справи значно пішли вгору.

Богдан посміхнувся кутиками губ, відкинувши голову, й торкнувшись потилицею прохолодної стіни. На якусь мить його свідомість ковзнула у темряву та замиготіла десятками зображень якогось острова. 

Хлопець здивовано кліпнув, прокидаючись. Він не відразу зрозумів, що на кілька секунд проникнув у чийсь сон. Перед цим він думав про батька. Але Воран Скрамольд ніколи не покидав Ондрії та ніяк не міг бачити море. А той острів був ну дуже реалістичним.

Богдан знов закрив очі, без проблем ковзнувши у темряву. Його свідомість ніде не затримуючись полетіла додому. Губи хлопця зігнула крива посмішка. Все ж той сон належав батьку.

«Несподівано.»

  Важкі хвилі з гуркотом розбивалися об гострі чорні скелі, підкидаючи вгору стовпи білої піни. Шквальний вітер безперервно згинав стовбури дерев, змушуючи їх жалібно стогнати. Богдан зіщулився, відчуваючи як навіть уві сні його пробирає крижаний холод. Але батьку, здається він аж ніскільки не заважав. Воран Скрамольд закутавшись у теплий плащ йшов широкою брукованою дорогою, що де-не-де поросла травою. 

Богдан роззирнувся, перевіряючи чи є тут ще хтось. Він не поспішав поки що втручатися в сон. Навряд батько дуже зрадіє, якщо дізнається, що він без дозволу та попередження підглядає за ним. Тому хлопець поки вирішив триматися на відстані та подивитися куди вони врешті прийдуть.

Піднявши голову, Богдан раптом застиг з відкритим ротом. Високо над ними щось було масивне. Вони пройшли ще трохи, і коли дорога зробила різкий вигин, перед ними постала скеля. На найвищому кам’яному уступі височіли руїни фортеці. Від колишньої похмурої величі залишилися лише стіни та самотня вежа, з якої колись могли слідкувати за тим, що коїться на острові.

Богдан шоковано дивився на все це, розуміючи, що він все ще уві сні батька. А він, якщо не брехала рідня, ніколи не покидав Ондрії. Воран на щастя свого сина пішов до фортеці. 

«Нічогенька в тебе фантазія.»

В глибині душі хлопцю хотілося, щоб цей острів був не лише грою уяви. Не встиг він кліпнути, як їх перенесло зовсім в інше місце. Богдан похитнувся, схопившись за стіну, ледь не злетівши вниз з верхньої сходинки гвинтових сходів. Вони стояли на вершині тієї самої вежі. Він мав рацію, звідси було видно майже увесь острів.

— Щось сталося чи ти просто шпигуєш за мною? — Воран Скрамольд стояв склавши міцні руки на грудях та свердлив сина поглядом чорних очей.

Богдан почервонів, ніяково переступивши з ноги на ногу.

— Я не навмисно. Що це за місце? — хлопець впоравшись з хвилюванням провів рукою.

Воран промовчав, повернувшись до вікна. Богдан підійшов, ставши поряд. Звідси було повністю видно ліс, що займав ледь не половину острова, пляж, та руїни якогось невеликого поселення.

— Воно реальне? Це місце?

— Реальне. Богдане, — брови чоловіка насупилися. — Ти пам'ятаєш коли саме я дозволяв влазити у мою голову?

Хлопець підтиснув губи.

— Якщо загрожує небезпека, або… — зам'явся. — якщо Крісті вагітна.

— Ну так що? У нас проблеми чи ти врешті порадуєш свого старого?

— Не такий ти вже старий, — буркнув хлопець. — Ти ж знаєш, що нам ніколи.

— Два роки вже пройшло з весілля. А вони ніяк не знайдуть п'ять…

Хлопець закашлявся:

— Годин?

— Хвилин, — Воран не стримавшись зареготав. — Хоча можеш і годин. Я з твоєю матір'ю колись…

Богдан відчув, як кров приливає до обличчя, включно з кінчиками вух.

— Я не хочу це знати, — швидко промовив він. — Скажи краще, що це за місце?

Чоловік хмикнув, повернувши голову знов до вікна.

— Один з форпостів імперії ще за давніх часів.

— Це скільки?

— Років сто п'ятдесят, двісті. Триста…

— Чотириста, п'ятсот, — підхопив він. — Зрозумів. А де він знаходиться?

Батько знизав плечима.

— Звідки тоді ти його знаєш? Ти там був?

На цей раз батько похитав головою, так і не промовивши жодного слова.

— Тоді звідки ти про нього знаєш? — вимогливо подивився на нього хлопець, у якого вже уривався терпець.