8.1

ВАСИЛЬ 

Василь сидів схилившись над столом читаючи звіти з навчання трьох юних магів. Великий плюс бути якийсь час при дворі, що його навчили читати та писати. До цього Вася не знав навіть з яких букв написати власне ім’я.

Перегорнувши сторінку, хлопець провів пальцем по списку заклинань, що вже опанував новенький та з чим ще треба допомога.

За двадцять років правління Гордія Мідного колишній імператор розвалив всю магічну освіту, повідправлявши професорів на вогнище. Ті кому пощастило пережити чистки, постійно ховаючись, взагалі не думали, щоб займатися саморозвитком.

Вася важко зітхнув, відклавши аркуш вбік.  

Богдан зробив все щоб його робочий графік був забитий від світанку й до ночі. За цим у нього майже не вистачало часу, щоб подумати над своїм життям.  Точніше про те, щоб скоріше вигоріти та відійти до предків. 

Вася любив життя, скільки б воно не підкидало йому випробувань. І зараз якась частина його не хотіла вмирати. Він міг жити так навіть багато років, тихо сумуючи за своєю принцесою. Це викликало б апатію, мігрені, можливо його сила Щита стала трохи слабшою. Що він відчував у перші пів року служби в палаці, коли ще не знав що його почуття взаємні. Але більш реальним було те, що з'їдять ревнощі та відстань і він зійде з розуму від горя.

«Як ти там?»

Закривши очі, хлопець потер повіки вказівним та великим пальцем. Все ж попри купу роботи, думки час від часу поверталися у палац.

Десь в районі грудей стало тепло, коли смикнулася нитка їхнього зв'язку. Вони не могли спілкуватися подумки, але він міг відчувати її настрій навіть на такій відстані. Губи Василя сіпнулися в посмішці.

«Нарешті. Ти смієшся»

Попередні кілька днів він чув лише відголоски болю. Від цього Василь ще більше починав себе ненавидіти. Він хотів зробити як краще для неї, кинув роботу про яку колись навіть не міг мріяти, підставив себе під удар. Але не розрахував, що її біль вдарить по ньому сильніше ніж власні переживання. 

Віднявши руку від обличчя, Василь, повернувся до читання звітів. У нього на це залишалося лише п'ятнадцять хвилин, далі треба йти в навчальний клас та відпрацьовувати разом з новачками бойове заклинання, а потім провести індивідуальний урок на мечах для сина старости. Після того як стало відомо, що він колишній охоронець принцеси до нього почала з'являтися черга з бажаючих, щоб перейняти знання. Василь здогадувався, що цей поголос справа рук Богдана. 

Хто міг подумати про таке три роки тому? 

☆☆☆

ЕММА 

— Як ти собі це уявляєш? — Крісті нарешті змогла вичавити з себе хоч щось.

Емма, знітившись, почала кусати кінчик губи.

— Я ще цього не знаю. Тому мені й треба ваша з Богданом допомога.

Крісті випучила очі, намагаючись зібрати в голові все що вона тільки почула. Поки це виглядало якось абсурдно.

«Добре.  Уявімо у нас вийшло, — дівчина згадала, що їх все ще могли підслуховувати. — Як ти можеш бути впевненою, що виграє саме він?»

Емма знизала плечима.

«Про це також треба подумати»

«Мені ця ідея не подобається. Ти занадто ризикуєш, дозволяючи кому заманеться брати участь у відборі. А якщо виграє зовсім не той, що ти хочеш. І, уявімо, він буде не писемним та неприємним на вигляд.»

Емма похмурніла.

«Саме тому треба вигадати такі випробування які зміг пройти тільки Вася»

«Можливо ти знаєш про нього більше ніж я. Але такі ж навички має й аристократія. Якщо ти про інший його бік, тоді будь-який селянин може його перевершити»

Емма роздратовано цокнула язиком.

«Впевнена, що селянські чоловіки багато чого вміють. І серед них багато гідних, але Вася… — дівчина раптом просяяла. — Я, здається, вигадала, що буде на першому етапі.»

Крісті важко зітхнула не розділяючи радісний настрій принцеси.

«Я попрошу Богдана зробити нам спільний сон. Гадаю, це єдина можливість поговорити без зайвих свідків»

Емма заплескала в долоні, але вчасно впоралася з собою, склавши руки на колінах.

— Тобі вже краще? — тихо спитала Крісті вже в голос. — Треба повертатися до інших.

Емма знизала плечима, а потім обвела поглядом кімнату. Якби їй не хотілося закритися від усіх, але треба було не втрачати з поля зору фрейлін. Бо не встигне вона кліпнути, як якась з них стане її мачухою. Дівчину навіть пересмикнуло від такої думки.

«Твоє місце, мамо, у серці батька не займе ніхто»

«Розслаб обличчя, — захихотіла у її свідомості Крісті. — Бо поки здається, що ти збираєшся на поле бою, а не у вітальню»

Емма почервоніла, спробувавши надати обличчю звичний нейтральний вираз, але не вийшло.

— Ходімо в сад! Мені треба подумати.... А потім підемо у бібліотеку.