Розділ 7

ІМПЕРАТОР 

— Ваша Величносте, — Канцлер важко сперся на стіл, ігноруючи втомлений жест імператора. — Принцесі Еммі скоро двадцять. Вона квітка нашої надії, але країні потрібен дуб. Один нещасний випадок і рід де Аурельо урветься. Ми поважаємо вашу скорботу за дружиною. Тримати вірність одній жінці п'ятнадцять років це неабищо. Але заради країни… Ви ще в силі. Іноземна принцеса чи донька одного з Великих князів. Вам потрібен син, Філіпе. Заради спокою імперії Каталі. Моя донька…

Філіп сидів на троні, підперши кулаком щоку.  Подібні розмови Канцлер заводив не в перший раз. І навіть не в п'ятий. І кожен раз отримував категоричне «ні». Усі жінки, яких йому пропонували, включно з його Лізою підходили йому в дочки. А це було аж ніяк неприйнятно.

— Я вас почув, але моя відповідь залишиться незмінною.

Канцлер не стримавшись закотив очі поки той не бачив, міцно стиснувши щелепу.

— Ваша Величність. Подумайте.

Низько вклонившись, Канцлер вийшов. Філіп відкинувся на спинку трону, закривши очі долонею. Кутики губ розтягнула посмішка.

Навряд у всьому світі існувала жінка хоч трохи схожа на його Марію.

«Ти була б чудовою імператрицею, Мері. Тобі більше за мене підходила ця корона» — подумав він, м’яко розтягнувши губи.

 У думках чоловіка промайнуло все його нелегке життя:

Філіп 12 де Аурельо був сином молодшого брата імператора. Він народився вже після того, як рід Мідних захопив трон та відправив на війну всіх його кузенів, звідки вони вже не повернулися. 

Поки батько сидів тихо на далекому острові й Філіпу було добре. Але потім той вирішив піти проти нової влади. Коли і його вбили слуги імператора прийшли вже за Філіпом. Якби старша сестра Аліса не встигла сховати та збрехати, що дитина померла від хвороби, на нього б чекала смерть.

Коли і її не стало він тинявся від однієї прийомної родини до іншої, коли врешті загримів у в'язницю на довгі роки за бійку в таверні. Точніше, через те що промовився що роду де Аурельо. Далі було помилування від Філіпа 11 Мідного і майже відразу знов взяття під варту Альбертом Мідним та підготовка до страти. А коли вже Альберта скинув з трону його молодший брат Гордій він врешті зміг втекти. 

Тоді була ніч кривавої повні, перший день з двадцятирічного терору Гордія на троні. Філіп пам'ятав її наче це відбулося вчора, а не двадцять з гаком років тому. Марія була донькою його наглядача. Поки столиця заливалася кров'ю магів та соратників Альберта Мідного вона зламала замок та випустила його. Вони тікали так швидко і так далеко, як дозволяли того коні. Щоб врешті спробувати осісти в крихітному селі на півдні області Веларі.

Філіп важко зітхнув, потерши очі великим та вказівним пальцями.

Як він неодноразово згадував  Марія була надзвичайною жінкою: хороброю, пристрасною, вірною. Навіть занадто… Вона не хотіла тихого життя десь в глушині. Скільки б він не казав, що йому не треба трон, вона не хотіла його слухати. Марія мріяла, повернути велич де Аурельо.  Мріяла, щоб після її син зайняв трон. Доньку вона також любила, але для неї вона була лише дівчинкою, а дівчата в цьому світі майже не мають прав.  Емма характером була дуже схожа на матір, хоч в усьому іншому пішла в де Аурельо. 

Марія загинула разом з іншими спільниками змови, так нічого й не досягши. 

Філіп здавлено зітхнув, хитнувши головою, відганяючи спогади. У чомусь Канцлер мав рацію — країні треба ще спадкоємець. Та й Еммі вже пора шукати чоловіка, адже він не вічний.

Витягнувши руку, Філіп торкнувся дзвоника, що ховався справа від трону. Двері негайно відчинилися та увійшов слуга.

— Я хочу бачити мою доньку. Чекатиму на неї через пів години у моїх покоях, — Філіп кинув погляд на вікно де вже небо фарбувалося в помаранчеві кольори. — Нехай туди одразу принесуть чай.

☆☆☆

ЕММА 

Я сиділа у глибокому кріслі, поринувши у читання любовного роману. Сюжет розвивався несподівано стрімко та нетипово. Я ще не дійшла до моменту, як леді обіцяє руку тому, хто виграє на турнірі, але вже розуміла, що головна героїня не з тих, хто відступиться від свого кохання та принципів. Щось підказувало, що в кінці розбійник виявиться втраченим сином якогось князя і вони житимуть довго та щасливо.

Я якраз перегорнула сторінку, щоб дізнатися, як леді планує зімітувати своє викрадення, коли у малу вітальню ковзнув слуга, щось прошепотівши на вухо моєму Охоронцю.

— Ваша Високосте, — чоловік зробив крок уперед. — Його Імператорська Величність очікує на вас.

Для чого я раптом знадобилася батьку?

Вклавши закладинку, я повільно закрила книгу, відчувши, як у грудях стає тісно. У нас із батьком були доволі теплі, довірливі стосунки, але передчуття підказувало, що ця розмова буде не про те, «як пройшов мій день».

— Крісті, ти йдеш зі мною, — спокійно сказала я, підводячись із крісла.

Молодші фрейліни схилили голови, залишаючись у вітальні. Охоронець пропустив нас із Крісті уперед і рушив слідом.

«Знаєш, для чого я йому знадобилася?»

Крісті ледь хитнула головою.

«Ні. Імператор занадто далеко, і через його ментальні щити я не проб'юся».

«Добре. Тоді розберемося на місці».

Покої батька знаходилися далеко від моїх. Знадобилося чимало часу, щоб пройти коридорами та піднятися сходами. Крісті довелося залишитися на стільці біля дверей, коли я зайшла всередину.

— Батьку. Щось сталося? — я уважно оглянула його, чіпляючись поглядом за кожну дрібницю в пошуках слідів нездужання.

Він хитнув головою вбік, а його губи ледь зігнулися в посмішці.

— Невже я не можу просто провести час зі своєю донькою?

— Можете. Але, батьку… Ви ж сьогодні були зайняті. От я і подумала.

Філіп відсунув стілець, допомагаючи мені сісти, а сам розмістився поруч. Відразу підійшов слуга з гарячим чаєм, розливаючи його по чашках. Відкрив кришку тарілки, де лежали шоколадні кульки з полуницею, і, вклонившись, зник за дверима.