6.1

Ніч неспішно опустилася на резиденцію Ордену. Богдан лежав у своєму ліжку, слухаючи як вітер шумить у деревах.

Хлопець заплющив очі, сповільняючи власне серцебиття, дозволяючи свідомості зісковзнути у знайому темряву. У нього майже не було проблем із засинанням через купу щоденних турбот. Окрім цього світ сновидінь був зараз єдиним місцем де він міг бути поруч із дружиною. 

​Магія снів відгукнулася миттєво. З нічого уява Богдан почала вимальовувати свою реальність. Спочатку з'явився запах вогкої хвої та розпеченого дерева. Потім проявилися обриси невеликого приміщення з грубим каміном у якому потріскував вогонь. Навпроти нього з нічого зіткалося велике двоспальне ліжко. На застеленому лляною скатертиною столі стояв букет з різнобарвних польових квітів. Богдан усміхнувся кутиком губ, проводячи рукою, вимальовуючи білосніжні пелюстки ромашок. Він лише додавав якісь деталі, коли усе інше створювалося вже само.

Окинувши мимобіжним поглядом кімнату, перевіряючи чи все на місці, Богдан сів за стіл і став чекати. 

Минуло лише кілька хвилин, перш ніж повітря замерехтіло та посеред кімнати з'явився знайомий силует його дружини. Дівчина тихо пирхнула, оцінивши коротку напівпрозору сорочку, у яку створив для неї чоловік, а потім, сяйнувши усмішкою, кинулася йому в обійми.

​Богдан, не сказавши ні слова, вловив її на льоту, притягуючи до себе так близько, як тільки було можливо. Судомно схопивши ротом повітря, він впився в її губи — різко, зголодніло, стираючи будь-які залишки контролю.

​Крісті відповідала з такою ж відчайдушною палкістю. Вона запустила пальці в його чорне волосся, притягуючи ще ближче. Його широкі долоні ковзнули по її талії, обпікаючи шкіру крізь тонку, майже невагому тканину сорочки. Від цього гарячого дотику по тілу дівчини пробіг такий реальний солодкий дрож.

​Не розриваючи поцілунку, Богдан зробив крок уперед, змушуючи відступати. Він відтіснив її до масивного дерев'яного столу — так, що Крісті наштовхнулася стегнами на твердий край стільниці, а потім одним рішучим рухом розвернув і притиснув спиною до прохолодної стіни. Контраст з гарячим тілом, змусив її тихо, судомно видихнути йому в губи. Його поцілунки спускалися до лінії підборіддя та чутливої шкіри на шиї, поки Крісті відчайдушно чіплялася за його плечі, шукаючи опору.

— Я так хочу до тебе, — прошепотів він їй в плече, важко дихаючи.

— Але ти поки не можеш. 

— Не можу… — зітхнув він, невагомо торкнувшись губами до пульсуючої жилки на шиї. — Але може через тиждень я буду в столиці та заскочу до тебе у палац. Якщо ти будеш вільна… зустрінемося в живу.

Дівчина кивнула, підставляючи губи для чергової порції поцілунків, але замість того, щоб знову втратити голову, Богдан м’яко перехопив обличчя Крісті долонями. Він потерся своїм чолом об її, змушуючи себе відсторонитися на кілька сантиметрів, і важко видихнув.

​— Якщо ми зараз не зупинимося, — хрипко промовив він, зазираючи в її очі, — до світанку ми так і не поговоримо. А мені треба знати, що відбувається.

— Свиня.

​Крісті невдоволено пирхнула, з награним обуренням закотивши очі, але сперечатися не стала. Богдан переплів їхні пальці й потягнув дівчину за собою до широкого ліжка. 

Вона сіла між його ніг, перекинувши довге розпущене волосся на груди. ​Богдан обійняв її за талію, притискаючи до свого тіла, і мимоволі усміхнувся. У голові промайнула абсурдна думка: як вони взагалі до цього дійшли? Ще два роки тому він був готовий її придушити. Вони обоє були звичайними селянами, у яких якимось дивом прокинулася магія та їх помітила Гармонія.  Крісті примудрялася дратувати його більше, ніж будь-хто. Вона безсоромно і без дозволу лізла в його думки, коментуючи все, що там знаходила. 

«Знову ниєш, Богдане? Було б через що переживати. Який з тебе чоловік?» — її уїдливий голос у його голові доводив до сказу, коли вона безжально висміювала його вирвані з контексту думки.

​Командир загону навіть намагався розводити їх по різних завданнях, щоб уникнути постійних суперечок, але щоразу вони знову опинялися спина до спини. І жоден з них ні за що б не зізнався, навіть самому собі, що їх тягнуло одне до одного з руйнівною силою, яку вони вперто маскували під ненависть.

​— Знову дуже голосно думаєш, — Крісті легенько штовхнула його ліктем у ребра, вириваючи зі спогадів. Її губи смикнулися в хитрій усмішці. — Згадуєш, як я тебе бісила?

​— Ти й зараз мене бісиш, — тихо розсміявся Богдан, залишаючи легкий поцілунок на її скроні. — Але тепер мені це навіть подобається. Розказуй. Що там у столиці? 

​— Погано… — Крісті важко зітхнула, зручніше вмостився голову на плечі. — Емма майже зі мною не розмовляє. Ходить як тінь. Сьогодні весь день просиділа, занурена у книжки. Мені так шкода… Вона така хороша, світла… Вона заслуговує на щастя. А що Вася? — її голос здригнувся від тривоги.

​Богдан відвів погляд на вогонь.

​— Сердиться. Не хоче про це розмовляти. Я знайшов для нього роботу в резиденції. Спробую просто за ним приглядати деякий час. Але не впевнений чи довго він захоче бути тут. — магістр зціпив зуби. У його голосі прорізався гіркий, безсилий розпач. ​— У мене нічого не вийшло, Крісті! Я перерив усі архіви, шукав лазівки у старих законах... Нічого! Я не можу просто стояти та дивитися, як мій друг помирає, відмовляючись від коханої. Ми ж навіть не знаємо, скільки в нього часу! Кілька років? Кілька місяців? Це просто несправедливо!

Опустивши голову, він ковзнув долонями на талію дружини, притискаючи її ближче до себе.

​— Вони були нашими друзями. Але я ніколи не зможу зрозуміти Гармонію, — прошепотів він їй у волосся, і в цьому шепоті було стільки ж болю, скільки й злості. — Вони просто використали їхні почуття, а тепер кинули його помирати. Як вони змогли це допустити?!

​Крісті знизала плечима, дивлячись деякий час у стелю. Аж раптом її ніби вдарило блискавкою. Звільнившись, дівчина сіла навпроти, підібгавши ноги.