Розділ 6

БОГДАН

У каміні ледь палахкотів вогонь, відкидаючи на стіни довгі тіні. Богдан розслаблено сидів, відкинувшись на спинку крісла, крутячи у руці келих з вином. Поряд на столі стояло блюдо із запеченою рибою, заповнюючи невелику кімнату ароматом печеного часнику та розмарину. Запах був настільки звабливим, що від одного лише погляду на золотисту скоринку, прокидався апетит. На дерев’яній дошці поруч лежала порізана на шматочки бринза, у глибокій мисці — хрусткі огірки, які ще залишилися із зимових запасів.

Василь сидів навпроти вже деякий час задумливо пережовуючи рибу. Тиша затягувалася, але Богдан не поспішав переходити до розмови. Відтоді як він дізнався більше про силу Васі, його не покидала думка, що сам він би так не зміг. Чи було те кохання свідомим вибором друга чи магія Золотого Духа зреагувала на легку закоханість, вирішивши що саме його щире серце зможе прийняти силу Щита.

Богдан знав Василя з дитинства. Вони росли в одному селищі, разом з Тіною, Мірою та Настею, але ніколи особливо не приятелювали. До недавно у них не було нічого спільного. Богдан, як казали, народився із шилом у дупі, він був скрізь та часто випромінював позитив. Василь же навпаки, як маленьке вовченя ховався від усіх, а коли не виходило — шкірив зуби.

​— То які в тебе плани, Васю? — нарешті запитав він, вкинувши в рот шматок сиру. 

​Василь на мить завмер із кубком у руці. Плани? Раніше всі його плани оберталися навколо одного золотого пасма волосся. Тепер же майбутнє видавалося йому суцільним сірим маревом. Богдану не треба було вміти читати думки, щоб зрозуміти про що той думав.

​— Поки не знаю, — чесно відповів він. — Можливо, поїду в Гарнет. Може, на захід, на острови. Я тепер вільна людина. 

​Богдан уважно подивився на нього темними очима, в яких відбивався вогонь каміна.

​— Слухай, у мене є пропозиція. У нас зараз в Ордені кілька підлітків — новачків з останнього набору. Хороші діти, але з магією у них зовсім біда. Вони ще не звикли, що власної сили можна не боятися. Ти знаєш як це. Попрацюй з ними. Заодно повчи тримати меч.

Василь замислився, також відкинувшись на спинку свого крісла. 

​— Гаразд, — кивнув він. — Я спробую. Можливо, це саме те, що мені зараз потрібно.

— Чудово! — пожвавішав Богдан. — Тоді я вас вже зранку познайомлю!

— А що ти? Орден? Бачу ти тут поселився на постійній основі. Не тягне в Гарнет чи в столицю до Крісті?

Богдан здавлено розсміявся, хитнувши головою, але вже через кілька секунд кінчики губ ледь сіпнулися вниз.

— У мене забагато справ, щоб покидати це місце надовго. Та й тут я відчуваю себе як вдома. Час від часу сюди навідується батько чи Крісті. А іноді я сам їду до них. Перебиратися в столицю я не збираюся за жодних обставин, навіть, якщо мене будуть змушувати під страхом смертної кари, — пирхнув хлопець. — Там занадто гамірно навіть для мене та й з такою кількістю лицемірів на один квадратний метр я не вживуся. Але Крісті там подобається. Вона любить копатися в головах у людей, — при згадці дружини його очі потепліли від ніжності.

— Так. Вона там на своєму місці, — реготнув Василь, відпивши з келиха. — Пан гофмейстер досі не може зрозуміти як вона знаходить відповіді на всі його каверзні запитання. А що там інші? — вино та смачна їжа поступово розслабляли хлопця. Плечі нарешті опустилися, риси обличчя пом’якшали. — Я за всіма скучив. Ти з ними часто спілкуєшся?

— Не часто. Іноді навідуюся у снах. Наші дівчата в Гарнеті займаються школою. Планують розширюватися, щоб приїжджали з інших сіл. Алексис майже увесь час проводить у фортеці батька. Вони її перелаштували під військову академію. Іулію взяв на службу князь Лакретійський. Вона тепер його головний магічний дізнавач — допомагає слідчим відтворювати сцени злочинів через ілюзії.

— Несподівано. 

— Добре мати зв'язки скрізь, — Богдан підморгнув йому. 

— Артем з дружиною, передавали тобі привіт. Ледь не забув.

— Вже обжився там?

— Як сказати… Якби його відпустили, він би поїхав зі столиці. Але імператор готовий платити будь-які кошти, щоб тримати такого могутнього цілителя біля себе.

​Богдан посміхнувся, але за мить його обличчя стало серйозним. Він нахилився вперед, спершись ліктями на стіл.

​— А як же ти? Невже імператор знайшов когось краще за мага Щита?

Усмішка зійшла з губ Василя. Хлопець відчув, як у грудях знову ворухнувся знайомий біль. Він лише повільно знизав плечима і сумно посміхнувся.

— Сподіваюся. Але не будемо про це, друже, — Василь спробував повернути голосу веселий тон. Потягнувшись, він кинув до рота шматок сиру та взяв келих з вином. — Та сторінка мого життя завершена.

— Але ти її кохаєш! — насупив брови Богдан. — Без неї ти буквально згориш!

Василь стрельнув у друга несподівано лютим поглядом. Але досить швидко хлопець впорався зі своїми емоціями.

— Це тільки моя справа, — його голос прозвучав спокійно та холодно не бажаючи чути заперечень. — Дякую тобі за хвилювання.

​Василь зробив довгий ковток з кубка, відчуваючи, як вино обпікає горло.

* * *