Розділ 4

ВАСИЛЬ

За вікном невеликої кімнати у придорожній таверні панувала глуха ніч. Василь сидів на краю жорсткого ліжка, дивлячись на полум'я самотньої свічки. Спочатку він планував їхати без зупинок і дістатися Ордену ще до світанку, але вчасно згадав, що Крісті з Богданом просто відірвуть йому голову за таку безрозсудність. Тому довелося зупинитися на ночівлю.

Хлопець дістав із внутрішньої кишені шкіряної куртки зім'ятий конверт. Пальці обережно зламали воскову печатку. Він очікував побачити сльози на папері, сповідь про відчай чи болючі нагадування про те, що без неї він приречений. Але Емма залишилася Еммою. Рядки, виведені її знайомим, трохи квапливим почерком, дихали ніжністю.

Васю, сподіваюся, ти зараз читаєш це і хоча б трошки посміхаєшся.

​У мене до тебе два дуже важливих прохання. По-перше: будь ласка, нормально харчуйся. Ніяких перекусів нашвидкуруч, обіцяй мені! Ти маєш бути ситим і здоровим.

​По-друге: не нехтуй теплом. Я знаю, що ти в нас загартований і впертий, але не смій мерзнути. Якщо стане холодно, запалюй камін. В Ордені достатньо грошей на дрова. 

​Я вже неймовірно за тобою сумую. Мені дуже бракує наших вечірніх посиденьок і твоїх жартів, від яких я завжди сміюся набагато гучніше, ніж слід було б.

​Просто знай, що я думаю про тебе щохвилини. З моменту, коли вперше побачила в таборі повстанців. З моменту, як дізналася, що Гармонія відправить мене наодинці з тобою на пошуки інших магів. Ти завжди був до мене неймовірно добрим та ніжним, не чекаючи нічого взамін. 

Бережи себе для мене. Бо кров без Серця також не має сенсу.

​Твоя Емма

 Від цих слів у грудях Василя розлилося гаряче, затишне тепло, витісняючи дорожню втому. Він підніс аркуш до обличчя, вдихаючи ледь відчутний аромат її улюблених парфумів, і на його губах заграла щира, щаслива посмішка.

Обережно згорнувши лист, хлопець сховав його назад за пазуху, ближче до серця. Загасивши свічку, він відкинувся на подушку та через деякий час заснув.

☆ ☆ ☆

Перед обідом наступного дня копита вороного жеребця нарешті торкнулися брукованих плит перед масивними воротами Ордену Гармонії. На них було викувано ажурну сову-сипуху, що ніби застигла у польоті.

Василь посміхнувся, вдихнувши пряний аромат магії та свободи. Тут не було суворих правил палацу, але це аж ніяк не заважало магістру тримати все під контролем.

За воротами розкинувся ілюзорний сад Іулії, який втопав у зелені та квітах для тих хто приходив сюди з добрими намірами. Для тих хто затіяв зло, сад виглядав старими, покрученими деревами, на яких сиділи зграї чорних круків. 

За садом ховалася будівля закритого типу, зведена лише два роки тому. Три поверхи зі світлого каменю утворювали правильний квадрат, нагадуючи просторий колодязь. 

Василь бував тут не раз на загальних зборах, адже він, і Емма з Крісті офіційно мали статус лицарів Гармонії. 

Проїхавши внутрішні ворота, хлопець опинився у гамірному дворі. Посередині, на низькому постаменті височіла статуя у повний зріст. Вона зображала молодих чоловіка та жінку, що застигли у міцних обіймах, розкинувши за спинами по одному крилу на кожного. Біля їхніх ніг стояла гітара, а на поясі жінки висів меч. Вирізаний з каменю напис говорив «Рада Вольфрам та Альбрехт Мідний — засновники ордену Гармонія», а нижче дрібним шрифтом «Золотий дух дарує полум'я. Його супровід гарантує, що воно ніколи не згасне».

Цей напис мало хто насправді міг зрозуміти. Від цього губи Василя сіпнулися в кривій посмішці. 

Дві жив своїм життям. Навколо снували хлопці та дівчата. Десь у кутку двоє юнаків з перснями-артефактами з азартом перекидували один одному невеличкі вогняні згустки, а біля стаєнь дівчинка років десяти змушувала воду з корита підійматися у повітря тонкими спіралями. 

Побачивши знайомі обличчя, Василь привітно махнув рукою кільком магам. До нього одразу підбіг юнак у тренувальній формі, шанобливо кивнув і забрав повіддя коня, відводячи його до стаєнь.

​Поправивши сумку на плечі, Василь зайшов у будівлю, відразу опинившись у холі, залитому світлом. Широкі дерев'яні сходи з масивними різьбленими перилами вели нагору до широкого вікна, плавно вигинаючись м'якою дугою. Сходинки встеляла оливкова килимова доріжка, приглушуючи кроки.

Василь повернув голову праворуч, зустрівшись зі своїм відображенням у дзеркалі, що висіло над камінною полицею. Портал каміна був викладений дрібною мозаїкою глибокого синьо-зеленого відтінку, а з боків височіли вишукані дерев'яні колони. Вася знав, що до цього всього доклали руку їхні дівчата - стихійниці та Тіна — художниця та фантомниця. Вона була найбільш тихою та м'якою з усіх лицарок Гармонії. Василь знав, що Тіна бувала у головному будинку Ордена не часто, живучи разом з чоловіком в Гарнеті на сході області Ондрія. 

У холі царював хаос із запахів: пахло вітром та деревом, свіжим чорнилом і кавою. Зараз в Ордені проживало півсотні осіб. Більшість з них були дітьми чи підлітками, що нещодавно відкрили в собі силу. Два роки тому на таких полював каральний загін колишнього імператора, а тепер вони могли жити тут та навчатися керувати собою. 

Повернувши голову, Василь помітив знайому постать. Сходами швидко спускався Богдан. Чорне волосся молодого магістра було злегка розпатлане, куртка наспіх застебнута тільки на верхній ґудзик, а в теплих карих очах стрибав звичний жвавий вогник, хоча під ними залягли тіні від хронічного недосипу.

 — Васю! — Богдан широко посміхнувся, перестрибуючи останню сходинку, і міцно потиснув йому руку, плеснувши по плечу. — Радий тебе бачити. Хоча, зізнаюся, здивований. Крісті вчора попередила мене по зв'язку, що ти вирушаєш, але я чекав тебе біля порталу. Чого ти вирішив трястися в сідлі?

— Треба було провітрити думки, — чесно відповів Василь, відповідаючи на рукостискання.