Розділ 3

ВАСИЛЬ

Складати речі виявилося напрочуд швидко. За ці два роки його майно майже не збільшилося. Хлопець не звик витрачати зароблені гроші на порожні дрібнички та розваги. Все що було потрібно для служби йому видали у перший день.

Провівши пальцями по піхвах кинджалу, Василь, витягнув його, дивлячись як на лезі грає світло свічок.

Яке непередбачуване іноді життя. Ще два з половиною роки тому він був волоцюгою у Гарнеті. До цього було трохи краще — за ним приглядала пані Оксана — жінка, яка прийняла його до себе, знайшовши колись у плетеній корзині на порозі сільського храму. Після її смерті будинок відійшов якомусь далекому родичу і той його попросив на вулицю.

Тому, коли несподівано в Гарнет під виглядом музикантів Гармонії приїхала дивна пара, яка пізніше виявилася керівниками повстання, він не довго думаючи погодився піти з ними. Хоч його ще довго з'їдав страх перед невідомістю, яку вони принести в і без того важке життя, але саме завдяки ним він зустрів свою Емму.

Хто ж міг подумати, що непоказний хлопець з вулиці, міг мати чарівну силу. В країні де за магію карали на горло. І неабияку, а силу Щита — можливість без артефактів захищати як окремих людей так і цілі великі групи. 

Він був настільки унікальним в своїй силі, що ніхто не знав, що причиною появи та тим, що її живило було кохання до Емми. Кохання, про яке вона ніколи не мала дізнатися.

Хлопець сумно зітхнув, та повернув кинджал у піхва, повісивши його на пояс. Його пальці з ідеальною точністю продовжили складали до шкіряної сумки чисті сорочки, темний дорожній плащ та аптечку. Досвід навчив його не покладатися лише на цілющу магію: він ретельно перевірив наявність кровоспинних порошків, чистих полотняних бинтів та міцних джгутів для перетягування ран. Дорога до Ордену могла підкинути будь-які сюрпризи.

​Василь застебнув пряжку і окинув поглядом свою бездоганно прибрану кімнату. Він ніколи не вважав себе справжнім воїном, попри те, що тепер міг роззброїти будь-кого з імператорської варти.

Два роки життя в палаці змінили його фізично, прибравши сліди, що залишило після себе напівголодне життя на вулиці. Але всередині він так і залишився волоцюгою, якому тепер треба виживати у набагато більшому місці.

​Для нього палац був гігантською небезпечною шахівницею, де кожна деталь мала значення. Старі аристократи, служниці, вартові — він зчитував їх усіх так само безпомилково, як колись зчитував наміри п'яних крамарів на ринку. Він знав, як падає тінь від гобелена у східній анфіладі, на якій мостині зазвичай перечіплюються посильні, і як змінюється дихання людини, яка щось приховує. Він умів бути невидимим.

​На застеленому ліжку лежав згорнутий формений камзол із гербом де Аурельо, а поруч — запечатаний конверт для нового охоронця Емми. Там не було секретів імперії. Там були правила виживання його принцеси: «Її Високість не любить стояти спиною до відкритих вікон. Під час візитів до бібліотеки — перевіряти ніші за стелажами. Якщо під час прийому вона починає непомітно торкатися скроні — це не нудьга, вона втрачає пильність від утоми; периметр потрібно звузити на два кроки».

​Він сподівався, що той синок якогось графа, якого Імператор врешті-решт призначить на його місце, хоча б прочитає це, а не викине у камін.

​Десь у грудях, там, де колись зародилася сила Щита, стояв тупий, тягучий біль. Магія відчувала швидку розлуку. Вона вже починала «голодувати» без її присутності.

​Василь закинув сумку на плече. Він знав розклад Емми похвилинно. Зараз вона повинна бути у малій вітальні разом із вчителем з політики. Якщо він пройде чорними сходами біля кухонь і вийде одразу до стаєнь, шанс зустрітися з нею дорівнюватиме нулю.

 Так було найкраще. Якщо він побачить її ще хоча б раз, якщо відчує її запах — він не зможе зробити жодного кроку за ворота. А залишитися означало знищити її майбутнє. ​Він востаннє подивився на залишений камзол, розвернувся і безшумно вийшов у коридор.

У стайні панував звичний ранковий розгардіяш: чути було іржання коней, шурхіт соломи та бадьорі вигуки конюхів, що готували тварин до виїзду. Василь вдихнув цей знайомий аромат, і ледь помітна усмішка з'вилася на його губах.  

Крісті чекала на нього біля крайнього стійла, де вже був осідланий його вороний. Побачивши його, головна фрейліна відвела погляд від коня.

 — Бачу, ти все ж таки зібрався.

— Мій контракт завершився, — сказав хлопець, прилаштовуючи сумку на круп Стріли. — Не чекав тебе тут побачити.

— Чого б раптом? — тихо пирхнула дівчина, вигнувши темну брову. — Невже ти думав, що я не прийду попрощатися зі старим другом?

Василь стиснув губи, тамуючи сміх.

— То я все-таки друг?

— Нє, то я просто готуюся до ролі блазня. Звичайно ж друг, — Крісті тихо розсміялася, стукнувши його кулаком в плече.

 На них майже не звертали уваги, знаючи, що охоронець та головна фрейліна належали до одного магічного ордену, який повернув на трон де Аурельо. До того ж чоловік Крісті був його магістром та мав неабиякий вплив.

Ковзнувши поглядом по стайні, Крісті дістала з потаємної кишені запечатаний воском конверт.

— Передаси це Богдану. 

«Цей лист від Емми… тобі, — її голос пролунав у його голові чітко й різко, наче ляпас. — Вона майже не спала цю ніч».

Василь мовчки прийняв лист, відчуваючи, як пальці ледь помітно тремтять. Папір здався йому гарячим, хоча це було лише самонавіювання.

— Звісно, — відповів він хрипко, ховаючи конверт у внутрішню кишеню куртки. — Магістр отримає його завтра ввечері.

«Завтра? — Крісті невдоволено зіщулилася, продовжуючи ментальну розмову. — Васю, в місті є арка-портал. Ти будеш в Ордені за хвилини. Навіщо тобі труситися в дорозі цілий день?»

Він відвів очі, затягуючи попругу на сідлі. Йому потрібен був цей шлях. Потрібен був вітер в обличчя, фізична втома і пил доріг, щоб хоч трохи втихомирити той шторм, що з кожною хвилиною все дужчав всередині.