Розділ 2

ЕММА

Через годину, коли я повернулася у свої покої, застала Крісті, що розкинулася в кріслі та підперла кулачком щоку. Дівчина позіхнула, знуджено піднявши очі.

​— Було щось цікаве за цей час? — спитала я, проходячи вглиб кімнати.

​Крісті похитала головою, стримавши позіхання.

​— Кликати служниць?

​Я махнула рукою, впала у крісло поруч і закрила очі долонею. Навряд найближчим часом сон прийде до мене.

​Крісті мовчки торкнулася срібного дзвіночка, і за мить до кімнати нечутно ковзнули три молодші камеристки. Вони рухалися покоями, наче добре видресирувані тіні, миттю розділивши обов'язки. Мені довелося знов піднятися, щоб вони могли зайнятися застібками на сукні. Жінки неймовірно швидко позбавили мене темного шовку, корсажа та спідниць. Увесь цей час думками я була далеко звідси, майже не звертаючи уваги на те, що зі мною роблять.

​Що зараз робив Василь? Чи відчуває він хоч краплину того жару, що досі жив у моєму тілі? Можливо, він зараз так само думає про мене. Обдумує спосіб, як нам все ж бути разом.

​Я вже неодноразово пропонувала йому втекти. Можливо, ми змогли б сховатися в роксанському лісі чи за стінами Ордену Гармонії. Хитнувши головою, я відігнала від себе ці думки. Василь був категорично проти, бо це призвело б до грандіозного скандалу та нових сутичок між областями. Ми були ще занадто слабкими після війни.

​На плечі ковзнуло щось м'яке, нагадуючи, що поряд зі мною є ще люди. Закінчивши з халатом, служниці відступили на крок, синхронно зробили глибокий реверанс і так само безшумно розчинилися за дверима, залишаючи нас наодинці.

​Зітхнувши, я опустилася на пуф перед дзеркалом. Крісті взяла зі столика срібний гребінь та почала повільно розчісувати моє густе золоте волосся. Я ж знов повернулася думками до Васі.

​Тиша розтягувалася, важко осідаючи на кімнату.

​— Що ти вже задумала? — не витримала Крісті. — Кажи. Бо я навіть без магії це бачу.

​Рвучко повернувшись до неї, я посміхнулася. 

​— Е, ні… — заперечила Крісті. — Зараз вам небезпечно бачитися.

​— Тільки на хвилиночку!

​— Навіть на секундочку. Не можна. У вас будуть проблеми. Подумай про нього, якщо на себе байдуже.

​Я ображено підтиснула губи.

​— Наче я можу думати про щось інше. Ми не можемо це ось так залишити. Він же загине далеко від мене. От чого ця дурна істинність діє тільки на нього? Чи Золотий Дух зовсім не думав, наділяючи нас цією силою, як я буду почувати себе?

​— Вася знав, на що йде. Під час війни його сила дуже допомогла нам... — Крісті зам’ялася. — Я не казала, але Богдан вже шукав якісь лазівки, щоб залишити його поряд з тобою. І не в ролі таємного коханця. Бо на це Вася ніколи не погодиться.

​— Дякую, — мої плечі опустилися. — Коли ти його востаннє бачила?

​— Сьогодні уві сні.

​— А фізично?

​Крісті пирхнула, накрутивши на палець темне пасмо.

​— Близько місяця. У нього зараз багато справ в ордені. Та й в мене тут.

​— Тоді, може, я дам тобі на завтра вихідний? Поїдеш до чоловіка.

​Крісті підтиснула губи та хитнула головою. Іноді дратувало, що подруга настільки добре мене знала, а я так і не навчилася переконливо брехати.

​— Щоб ти змогла таємно прокрастися до Васі? Зовсім голову втратила?

​— Хто б казав, — буркнула я, надувшись. — Я сьогодні чула, як одна з моїх служниць пліткувала про мого охоронця! Ці безсоромні дівки сміють ще фліртувати з ним. Що б ти зробила, якби хтось поклав око на твого Богдана?

​Крісті замислилася на деякий час, а потім на її губах заграла крива посмішка.

​— Я б перетворила їхнє життя на пекло.

​— Ну от і я про це. Тільки ти це можеш зробити, а я маю сидіти мовчки, коли на шию Мого хлопця хтось вішається.

​Крісті важко зітхнула, знов повернувши мене до дзеркала та продовживши розчісувати волосся.

​— Я дізнаюся, хто це, та покараю. Але ти маєш бути обережною.

​Закінчивши з волоссям, Крісті затримала руку на моєму плечі, ледь стиснувши його.

​— Я піду до себе. Якщо знадоблюся, клич.

​Головна фрейліна, вклонившись, вийшла, залишивши мене саму у спальні.

​Коли стихли її кроки, я все ж вирішила подумати про сон. Спати все ще не хотілося.

​Забравшись в холодне ліжко, я раптом згадала, що перед цим відмовилася, щоб його трохи підігріли магією. Зараз це було навіть на руку, бо що, як не холод, може заспокоїти гарячі та безсилі думки.

​Сівши рівно, склала руки на ковдрі. Пальці ледь посиніли від холоду. Прикусивши губи, я міцно замружилася, стримуючи болючі сльози.

​— Я хочу назад…

​Цей спогад був досі яскравим навіть через два роки. Тоді ми певний час переховувалися в лісі на півдні країни разом з іншими повстанцями.

​Я стояла перед наметом Василя, гріючи диханням руки. У моєму наметі було прохолодно — обігрівальна магія чомусь не діяла. Прийшовши сюди, я сподівалася, що він зарадить цій біді.

​Озирнувшись, чи ніхто не стежить, швидко прослизнула всередину. Вася ще не спав: він лежав, щільно закутавшись у ковдру. Тут також було холодно.

​— Не спиш?.. — прошепотіла, ніяково переступивши з ноги на ногу. — А чого в тебе так холодно?

​— Не знаю. Раптом перестали діяти чари. Такі проблеми скрізь, — хлопець сів.

​Від думки, що ми могли б лягти разом, я мимоволі почала покусувати нижню губу. Вася це помітив.

​— Ми можемо піти пошукати когось з дівчат. Разом спати тепліше. Або… — щоки хлопця залилися рум’янцем. Це було помітно навіть у тьмяному світлі. — Я можу спробувати застосувати свою силу Щита.

​— А ти можеш?

​Вночі було вже дуже холодно, особливо в цій частині лісу. Вася нервово ковтнув, дивлячись на мене знизу вгору.

​— Ти повинна лягти поруч зі мною. Тільки так я зможу передати тобі своє тепло, — швидко вимовив він, відвівши погляд на кухоль з водою, що стояв на табуретці. Кадик на його шиї сіпнувся. Нарешті хлопець наважився підняти очі. Я стояла, відкривши рота, а на щоках, як і в нього, грав рум’янець. — Давай я зараз встану, і ми когось знайдемо.