Розділ 1

Травень 1669 рік

Каталінг, імперія Каталі

☆

ЕММА

— Я попрошу батька, і тобі збільшать платню, — відчайдушно прошепотіла я, стискаючи холодними пальцями його куртку.

У напівтемряві службового коридору не було видно струмочки сліз, що вже прокладали шлях по моїх щоках. Голос тремтів, мені хотілося вити від відчуття безпорадності. Я знала, що цей день рано чи пізно настане, але відчайдушно гнала думки про це.

Десь на краю свідомості тихо дзижчала присутність Крісті — подруга сиділа у моїй вітальні, телепатично слідкуючи за коридорами. У разі найменшої небезпеки головна фрейліна мала попередити нас.

— Справа не в золоті, Еммо. Ваша Високосте… Ви це чудово знаєте, — Василь стояв навпроти, наче витесаний з каменю. Йому треба було вже давно піти, але він навіть не зрушив з місця. Його голос лунав хрипло, видаючи напругу, яку він з останніх сил намагався приховати. — Мені справді треба поїхати. Так буде краще. Для всіх.

Краще?

Завтра він назавжди зніме форму особистого охоронця. Я знала, що імператор вже шукає йому заміну, але він кращого ніколи не знайде. Василь був особливим, і не через майстерність, яку здобув за останні два роки. Він був моєю істинною парою… Моїм серцем. Моїм…

Я судомно втягнула повітря, а потім прикусила губу до болю. Саме кохання до мене пробудило в ньому силу Щита. Поряд зі мною він був по-справжньому могутнім, а далеко… далеко на нього чекатиме смерть.

Ми від початку знали, що Василь ніколи не зможе стати моїм чоловіком. Син міщанина не пара для наслідної принцеси.

Зробивши крок назустріч, я відчула, як затріщало повітря між нами, руйнуючи ту безпечну дистанцію, яку він так старанно тримав.

— Тоді хоча б поцілуй мене... Наостанок.

Він завмер. У темних очах спалахнув той самий голодний, небезпечний вогонь, який змушував мене втрачати залишки здорового глузду. Василь вагався лише мить, а потім рвучко ступив уперед, згрібши мене в обійми так міцно, що вибило подих, і втиснув спиною у холодну кам'яну стіну.

Його губи накрили мій рот з такою відчайдушною пристрастю, що межувала з болем. Це був далеко не перший наш поцілунок, і нехай не останній.

Я вчепилася пальцями в жорстку шкіру його куртки, притягуючи хлопця ще ближче. Хотілося розчинитись у ньому, обгорнутися, залізти йому під шкіру, щоб ніхто й ніколи не зміг нас розлучити.

Десь глибоко всередині спалахнуло чисте золоте світло. Розбуджена магія рвонула назустріч до своїх половинок, витісняючи солоний смак відчаю на язиці.

Мої пальці втонули в його темному короткому волоссі, перебираючи м'які пасма.

«Хтось іде!» — панічний голос Крісті, наче ляпас, вдарив у мозок, розбиваючи магію моменту на друзки.

Василь різко відірвався, здушено видихнувши прокляття. Його груди важко здіймалися, в очах палахкотів шалений вогонь.

— Тікай, — хрипко наказав він та сіпнувся вперед, наче хотів знов торкнутися, але швидко опанував себе.

Панічно схопивши повітря, я кинулася геть напівтемним службовим коридором, плутаючись у важких спідницях. Губи палали від короткого поцілунку, у скронях пульсувала кров. Я відчувала, як всередині мене вирує гаряча золота магія, ніби бажаючи випалити мене дотла. Так було завжди. Наша сила, як окреме егоїстичне створіння, не любила, коли ми не боролися за себе. Їй було начхати, що наші світи настільки різні, що ніколи не мають перетинатися.

Відкривши потаємні двері, я прослизнула до власних покоїв. Кров гуркотіла у вухах. Глибоко вдихнула, спробувавши втамувати дихання, як раптом почувся стук. Здригнулася, кинувши зляканий погляд на своє відображення у дзеркалі.

«Крісті, хто там?»

«Твій батько»

Не стримавшись, я вилаялася. Якщо батько побачить мене зараз, він може щось зрозуміти.

«Я зовсім забула… Зупини його на кілька хвилин. Я приведу себе до ладу»

Відкрутивши кран, я почала плескати на себе холодною водою. Це не дуже допомогло. З дзеркала на мене все ще дивилася бліда дівчина із гарячковим блиском в очах і припухлими губами.

Двері безшумно прочинилися, і до кімнати ковзнула Крісті.

— Він чекає у вітальні.

Я шумно видихнула губами повітря.

— Дякую.

Дівчина скептично окинула мене поглядом, а потім кинулася допомагати.

— Я думала, що наша вечеря буде завтра. Може сказати, що я захворіла?

— Навряд це змусить його піти. Твій батько буде тут, як тільки я це скажу. Разом з лікарем. Навряд вам треба така увага, — Крісті прийнялася розглажувати магією зім'яту тканину сукні.

Я швидко схопила гребінь, що лежав біля умивальника, та почала прочісувати золоті сплутані пасма. Довгу косу Крісті дбайливо вклала вінком уздовж голови.

Через десять хвилин все було майже готово. Провівши долонями по складках сукні, щоб хоч якось приховати тремтіння, я вийшла у вітальню. Імператор сидів у глибокому кріслі та дивився у вікно. Зараз на ньому не було звичного білого камзола із золотою вишивкою, лише простий темний дублет. Світле з рясною сивиною волосся зібране на потилиці у невеликий хвіст.

Почувши кроки, він повернув голову та неспішно підвівся, губи розтягнула тепла посмішка.

— Пробач, що змусила тебе чекати, батьку. Трохи захопилася книжкою. Не помітила, як пролетів час, — я опустила очі, ховаючи залишок блиску.

— Ходімо?

Чоловік підставив лікоть, і ми разом пішли через довгі залиті вечірнім світлом Златану коридори. У саду панувало приємне тепло. Шлях пролягав через палацовий сад до великої оплетеної плющем кам’яної альтанки. Там вже був накритий стіл на дві персони.

Імператор підійшов, відсунувши стілець. Я сіла, розправивши темну шовкову спідницю. Пальці вже майже не тремтіли.

Слуг ніде не було видно, але всі знали, що ті з'являться, варто їх покликати. Цей вечір належав лише нам вже багато років. Сьогодні був день народження моєї матері. Традиція, яку батько — Філіп де Аурельо, підтримував щороку, хоч її вже дуже давно не було з нами.