Розділ 1

Травень 1669 рік

Каталінг, імперія Каталі

☆

ЕММА

— Я попрошу батька і тобі збільшать платню, — відчайдушно прошепотіла Емма стискаючи холодними пальцями його куртку. У напівтемряві службового коридору не було видно її сліз, але неможливо було приховати тремтіння у голосі. 

Десь на краю свідомості відчувалася присутність Крісті — подруга сиділа у її вітальні, телепатично слідкуючи за коридорами. У разі найменшої небезпеки головна фрейліна мала попередити їх.

 — Справа не в золоті,  Еммо. Ваша Високосте… Ви це чудово знаєте, — Василь стояв навпроти наче витесаний з каменю. Йому треба було вже давно піти, але він не міг зрушити з місця. Як тільки зробить хоч один крок все буде закінчено.

 Його голос лунав хрипло, видаючи напругу, яку він з останніх сил намагався приховати. 

— Мені справді треба поїхати. Так буде краще. Для всіх.

 «Краще?»

Від цього дівчині ще більше хотілося вити. Вона знала, що це рано чи пізно мало статися. За кілька днів він назавжди зніме форму її особистого охоронця. Імператор вже шукає йому заміну, але він не знає, що кращого ніколи не знайде. І не через те, що Вася був найсильнішим магом чи воїном. Він був її істиною парою. Саме кохання до неї пробудило в ньому силу Щита. Поряд з нею він був по-справжньому могутнім, а далеко… далеко на нього чекатиме смерть. 

Емма від початку знала, що Василь ніколи не зможе стати її чоловіком. Попри все що їх пов'язувало. Син міщанина не пара для наслідної принцеси. Від усвідомлення цієї жорстокої істини повітря в легенях ставало важким. Вона зробила крок ближче, руйнуючи ту безпечну дистанцію, яку він так старанно тримав.

 — Тоді хоча б поцілуй мене, — Емма підняла на нього очі, в яких відбивалося тьмяне світло єдиного магічного ліхтарика. — Наостанок.

 Він завмер. У його темних очах спалахнув той самий голодний, небезпечний вогонь, якого вона так чекала. Василь вагався лише мить, а потім рвучко ступив уперед, згрібши її в обійми так міцно, що вибило подих, і втиснув спиною у холодну кам'яну стіну.

Його губи накрили її рот з тією відчайдушною пристрастю, що межувала з болем. Це був далеко не перший поцілунок. Він хотів піти ще рік тому, але вона зупинила його, розкривши свої почуття. І він повівся на це, як дурне хлопчисько. Вони цілувалися крадькома, у темряві коридорів, поки голова не йшла обертом, і поки вистачало дихання. І кожен раз було мало.

 Емма вчепилася пальцями в жорстку шкіру його куртки, притягуючи його ще ближче. Їй хотілося розчинитись у ньому, обгорнутися цим чоловіком, як найтеплішим пледом, залізти йому під шкіру, щоб ніхто й ніколи не зміг їх розділити.

Десь глибоко всередині спалахнуло чисте золоте світло. Магія, розбуджена його дотиком, рвонула назустріч своїй половинці, сплітаючи їх настільки тісно, що вона відчувала смак його відчаю на власному язиці. Він пив її дихання, наче помилуваний перед самою стратою, і вона добровільно віддавала йому всю себе, краплю за краплею.

«Хтось іде!» — панічний голос Крісті вдарив прямо в мозок, наче ляпас, розбиваючи магію моменту на друзки.

Василь відірвався від неї різко, здушено видихнувши прокляття. Його груди важко здіймалися, очі були шаленими від нереалізованого бажання. 

 — Тікай, — хрипко наказав він, ледь стримуючись, щоб не торкнутися її знову.

Емма кинулася геть, плутаючись у важких спідницях. Вона побігла по напівтемному службовому коридору, відчуваючи, як палають губи, як пульсує в жилах кров, і як нестерпно ниє порожнеча там, де ще секунду тому була його присутність.

Відкривши потаємні двері, вона зайшла  до власних покоїв. Кров шалено гуркотіла у вухах. Емма спробувала втамувати дихання, як раптом почувся стук. Дівчина здригнулася, кинувши зляканий погляд на своє відображення у дзеркалі.

«Крісті, хто там?»

«Твій батько»

Емма не стримавшись вилаялася. Її щоки пашіли від жару. Якщо батько побачить, він може щось зрозуміти.

«Я зовсім забула… Зупини його на кілька хвилин. Я приведу себе до ладу»

Відкрутивши кран, Емма почала плескати на себе холодною водою. Це не дуже допомогло. З дзеркала на неї все ще дивилася бліда дівчина із гарячковим блиском в очах і припухлими губами.

Двері безшумно прочинилися, і до кімнати ковзнула Крісті. Головна фрейліна була майже одного з нею віку. 

 — Він чекає у вітальні.

Емма шумно видихнула повітря.

— Дякую.

Подруга скептично окинула її поглядом, а потім кинулася допомагати.

— Я думала, що наша вечеря буде завтра. Може сказати, що я захворіла?

— Навряд це змусить його піти. Твій батько буде тут як тільки я це скажу. Разом з лікарем. Навряд вам треба така увага, — Крісті прийнялася розглажувати магією зім'яту тканину сукні.

Емма швидко схопила гребінь що лежав біля умивальника та почала прочісувати золоті сплутані пасма, а потім заплітати їх у косу.

Через п'ятнадцять хвилин вона була вже готова. Провівши долонями по складках сукні, дівчина вийшла у вітальню. Імператор сидів у глибокому кріслі та дивився у вікно. Зараз на ньому не було звичного білого камзола із золотою вишивкою, лише простий темний дублет. Світле з рясною сивиною волосся зібране на потилиці у невеликий хвіст. 

Почувши кроки він повернув голову та неспішно підвівся, губи розтягнула тепла посмішка. 

— Пробач, що змусила тебе чекати, батько. Трошки захопилася книжкою. Не помітила, як пролетів час, — Емма опустила очі додолу, ховаючи залишок блиску.

— Ходімо?

Чоловік підставив лікоть і вони разом пішли через довгі залиті вечірнім світлом Златану коридори. У саду панувало приємне тепло. Їх шлях пролягав через палацовий сад до великої оплетеної плющем кам’яної альтанки. Там вже був накритий стіл на дві персони.