У лісі

Зранку Менельтор та Белегестер прокинулися, перекусили та осідали коней. Вони перейшли річку Рова брат та сестра їхали у бік річки Фелайс, що протікала через ліс Хельва. До річки Фелайс від схилів гір вони їхали 6 днів. У лісі Хельва, за ті кілька разів приїзду до нього, вони встигли познайомитися кількома сірими єльфами¹, а Менельтор встиг знайти собі дівчину. Як відомо єльфи впізнають свою половинку будь де, так і сталося. Дочка керівника армії, єльфійка з характером, її зовуть Глофіра, але поряд з коханим її характер ревнивої тигриці перетворювався на маленьку й щасливу кішечку.

- Як вважаєш через скільки днів ми будемо в Хельві? – запитав Менельтор.

- Ммм... мабуть днів через 8 якщо прискоримось. – задумливо сказала Белегестер.

- Тоді прискоримось? – запитала Бель прискорюючи Сніжинку.

- Уперед – вторив їй брат

І Белегестер мала рацію, через 8 днів вони справді вже ступили під покрив дерев ліса Хельва. Довго вони по лісу самі не ходили і швидко зустріли патруль, його очолював дядько Глофіри, Автонділ. Побачивши їх брат з сестрою залізли з коней і тримали їх під вузду.

- Доброго дня принц, принцеса! Чим зобов’язані вашому візиту? – ввічливо запитав Автонділ.

- Ми приїхали з дружнім візитом, капітан Автонділ. – відповіла Бель

- І нажаль надовго не затримуємось. – додав Менельтор.

- Ну, що ж. У такому випадку я проводжу Вас до замку. – сказав Автонділ

- Будемо дуже вдячні. – сказав Менельтор знову осідлавши Місяця. Белегестер також осідлала Сніжинку.

- Ецетодор, ты за головного поки мене небуде. – сказав Автонділ своєму помічнику. Ецетадор один з найкращих лучників у лісі.

- Ну, що, розповідайте. – мовив Автонділ, осідлавши свого коня Тінь.

- ... Мы їдемо на Великий ярмарок і вирішили заїхати до вас. – сказала Бель

- Глофіра, вже скучала за вами... особливо за тобою Менельтор. – невпевнено додав Автонділ.

- ... Я теж за нею сумував. – відповів Менельтор

- Слухай юначе, я не знаю, що в тебе і як, але якщо образиш нашу крихітку тебе ніщо не врятує від помсти. Ми всі кісточки тобі зламаємо за неї. Зрозумів? – суворо запитав Автонділ.

- Так! – Менельтор гідно витримав перевіряючий суворий погляд Автонділа.

- Ты гарний юнак, не підведи. – сказав Автонділ наче своєму сину.

- Не підведу. – тихо але впевнено сказав принц.

- Хм... – схвально хмикнув капітан.

- ... – Бель мовчки спостерігала за цим діалогом і пишалася за брата.

- Хей, а ви, чого там застрягли? – Запитав Автонділ повернувши голову.

- Тишу послухати. – жартівливо відповіла Белегестер.

-Наздоганяйте – підтримав Менельтор.

- Давай прискоримось. – прошепотіла Бель на вухо Сніжинці і вони прискорилися.

- Через 7-8 днів будемо на місці... – таємниче сказав Автонділ.

- Але? – зрозумів недомовку запитала Бель

- Але є коротший шлях. Ми можемо пройти під землею. Є таємний прохід біля озера, але у такому випадку доведеться залишити коней. – запропонував Автонділ.

- Гаразд. Веди. – погодилася принцеса.

- А скільки у такому випадку ми будемо іти? – зрадіючи, що вони зекономлять час запитав Менельтор.

- Дня 4-5. – відповів Автонділ і звернув у напрямку озера.

Підійшовши до озера вони розсідлали коней та забрали речі, наказавши скакунам не відходити далеко від гори та озера.

- Прохід вузький та лежить під землею тому будьте обережні – підійшовши до таємного проходу попередив Автонділ.

- Гаразд – погодився менельтор.

- Угу... – хутром голови виразила Бель свою згоду.

- Ну тоді уперед! – сподіваючись на спокійний перехід сказав Автонділ.

Прохід був темним, вологим та вузьким. Брат з сестрою не звикші до тісних приміщень почували себе погано, особливо на 3 день шляху коли у Белегестер піднялася температура, а у Менельтора дуже боліда голова, врятувало їх те, що вони вийшли до підземного озера де змогли розправити крила і політати, зробили привал та відпочили. Після привалу та польотів Белегестел та Менельтор відчували себе значно легше. Вийшли з таємного шляху вони на 4 день після того як зайшли. Він вивів їх на поляну, що знаходилася недалеко від замку.

- Ну, що ж, далі дорогу знаєте. З вашого останнього візиту нічого не змінилося. – сказав Автонділ

- Дякую за допомогу. – сказав Менельтор

- Гарного патрулювання. – додала Бель

- Спасибі, звертайтесь якщо щось треба! – додав на останок Автонділ.

- Обов’язково – хором відповіли брат та сестра і пішли до брами у палац.

Охоронці впізнали принца та принцесу Аварієль²

- Доброго дня принц, принцеса! Чим можемо допомогти? – запитав охоронець.

- І вам доброго дня! Ми з дружнім візитом. Підкажи наша кімнат там де і була? – запитала - Гаразд. – погодилася Белегестер

Брат з сестрою йшли по центральній площі і розмовляли. Прийшовши в  покої вони розійшлися по своїм кімнатам і поки Бель витягувала платье, Менельтор сходив у душ і пішов одягати костюм. Одягнувшись Менельтор пішов на зустріч з Глофірой, а Белегестер сходила у душ, одягнула плаття та вийшла у вітальню де узяла книгу «твори Променевого» і під чашечку чаю з кексами почала читати. Художня література напівельфа - напівлюдини була зачаровуючою: «Пригоди червоного вовка», «Долина інших фей», «Синій капелюшок» та багато інших. Менельтор повернувся ближче до першої години ночі. Зранку Белегестер привівши себе у гідний вигляд пішла до брата, оскільки їх кімнати були сумісними, вийшовши у вітальню та пройшовши ванну кімнату з коридорчиком вона дійшла до дверей у кімнату брата. Постукавши та не отримавши відповіді принцеса крилатих ельфів відчинила двері і буда дуже здивована не побачивши у кімнаті ні брата ні його дівчини Глофіри, з якою вони стали кращими подружками. Повернувшись в вітальню Белегестер подивилася на годинник, що показував без двадцяти шість. До ярмарки залишилося трішки більше місяця тому через кілька днів вони знову відправляться у шлях. Вирішив, що чекати брата немає сенсу Белегестер відправилася до кабінету королеви, де кілька годин поспіль вони розмовляли на самі різні теми, неначе старі добрі подружки, хоча так воно і було. З першої зустрічі королева сірих ельфів Уінітінг та принцеса аварвєль Белегестер знайшли багато загальних тем для розмови, згодом до них приєднався Менельтор, але швидко знову покинув їх.