Глава 9

Цзінь Шень завжди був уважним і обачним, і хоча він бачив, як її серце поступово відкривається до нього, він ніколи не вимагав від Лянь Юнь миттєвих почуттів. Він розумів, що для неї любов — це процес, що потребує часу і довіри, особливо після всього, що вона пережила.

Коли він підійшов до неї одного вечора, сидячи поруч на пагорбі в саду, де зацвітали білі лотоси, він не поспішав з запитаннями чи заявами. Просто мовчки тримав її руку, спостерігаючи за небом, яке поступово змінювалося від золотистого до темного.

"Я розумію, що ти потребуєш часу," — сказав він, поглянувши на неї з серйозним і одночасно ніжним поглядом. — "Я не очікую, що ти одразу полюбиш мене. Для жінки важливо, щоб чоловік своїми вчинками заслужив це почуття."

Лянь Юнь подивилася на нього, але не відповіла одразу. Вона відчувала глибоку повагу до нього, але любов... ні, це було не так просто.

"Кохання — це не лише слова," — сказала вона тихо, але з рішучістю в голосі. — "Це довіра, це моменти, коли чоловік показує свою справжню сутність, і я бачу це в тобі. Але я не можу сказати, що я люблю тебе зараз. Для мене це вимагає часу."

Цзінь Шень, посміхаючись, лише стискав її руку.

"Я буду чекати, Лянь Юнь," — відповів він. — "Моє кохання вистачить на двох, і я буду терплячим. Я чекаю на той момент, коли ти будеш готова відкрити своє серце."

Він не був ображений її словами, бо розумів, що для неї це було важливіше, ніж просто емоційний порив. Для неї важливо було відчувати стабільність і впевненість, що вона може покластися на нього, навіть якщо він не буде постійно поруч.

Лянь Юнь мовчала, відчуваючи глибоку вдячність за його терпіння. Вона знала, що її серце повільно, але впевнено змінюється, і одного дня, можливо, вона буде готова віддати його йому повністю. Але зараз для неї було важливо не поспішати, а будувати свою довіру на діях і чуттєвості, яку він їй дарував щодня.

Тому вони залишилися сидіти поруч, кожен у своїх думках, але з твердою впевненістю в тому, що вони йдуть в одному напрямку.