Глава 6

Після того, як небезпеки, інтриги і боротьба за справедливість стали частиною їхнього повсякденного життя, Цзінь Шень і Лянь Юнь опинилися в тіні одного з вечірніх заходів, організованих імператором. Палац був осяяний золотими ліхтарями, а легкий вітерець приносив із саду запахи жасмину та лотоса.

Цзінь Шень, відчуваючи необхідність відкрити Лянь Юнь правду про себе, підійшов до неї і тихо, майже шепочучи, розповів:

"Є ще щось, про що я не говорив. Я — мандарин."

Лянь Юнь дивилася на нього з подивом, на мить не розуміючи, що він мав на увазі.

"Мандарин?" — повторила вона. — "Ти хочеш сказати, що ти... вільна людина?"

Цзінь Шень кивнув, і його погляд став більш серйозним. Він не приховував ні своїх слів, ні своєї суті.

"Так, вільна людина. Ти не помиляєшся," — сказав він, схиляючи голову. — "Я народився в низькому стані, і моє походження не було благородним. Я не мав титулів чи привілеїв, що дають іншим шляхетним родам. Я був звичайним чоловіком, але завдяки своїм вмінням і рішучості я став мандарином, тобто, вільною людиною. Мені не потрібен був титул, щоб служити імператору."

Лянь Юнь була здивована, але відразу зрозуміла, чому він так віддано працює на імператора. Для нього не було обмежень, які нав’язує соціальна ієрархія. Цзінь Шень був вільний у своїх рішеннях, думках і діях.

"І ти розповів це імператору?" — запитала вона.

Цзінь Шень кивнув і за мить відповів: "Так, я розповів йому, коли йшлося про важливі рішення, які ми приймали разом. Він не став ставити це під сумнів, і навіть більше, він сказав: 'Для мене головне — результат, а не звідки ти. Свобода і воля дають змогу мислити вільно, приймати рішучі кроки й не боятися труднощів, бо тільки так можна досягти мети'."

Лянь Юнь уважно слухала, і ці слова імператора звучали в її вухах, як маніфест до нової ери для імперії. Вона розуміла, що імператор не просто нагородив Цзінь Шеня за заслуги, а визнав його ідеали.

"Це пояснює багато чого," — сказала Лянь Юнь, намагаючись усвідомити всю глибину його слів. — "Твоя свобода і відданість допомагають не тільки імператору, а й усій імперії."

Цзінь Шень посміхнувся, і в його очах з'явилося тепло. Він зрозумів, що Лянь Юнь тепер розуміє його вільний дух, який не можна було втиснути в жодні соціальні рамки. Це була не лише його особиста боротьба, а й боротьба за можливість змінювати світ навколо себе, і тепер він не був один у цій боротьбі.

"І я радий, що тепер ти теж це розумієш," — сказав він тихо. — "Бо свобода дозволяє нам вибирати наш шлях, навіть якщо він сповнений небезпек."

Лянь Юнь, почувши слова Цзінь Шеня, відчула, як важливість і сміливість цієї розмови про свободу і волю проникли глибоко в її душу. Її власна історія була схожою, хоча й не такою відкритою, як у нього. Вона подивилася на Цзінь Шеня і, відчуваючи потяг до нього, вирішила поділитися своєю таємницею.

"Я теж була вільною людиною, хоча й не завжди розуміла, що це значить," — почала вона, її голос звучав м'яко, але в ньому була глибока впертість. — "Коли я була маленькою, моя родина належала до стародавньої династії, яка була сильною і шанованою в цьому регіоні. Але війни і політичні інтриги позбавили нас усього. З того часу, як моя родина була знищена, я виросла серед простого народу, працюючи, щоб вижити. Але я завжди носила з собою одне надзвичайне скарб — золоту нитку."

Вона витягнула з кишені маленький золотий мішечок, в якому лежала тонка нитка, що сяяла навіть у темряві саду. Лянь Юнь обережно тримала її в руках, ніби намагаючись зрозуміти, чи не зникне вона разом із її словами.

"Ця нитка — символ моєї родини," — продовжила вона, погляд її став мрійливим. — "Вона була передана мені моєю матір'ю, коли я залишила свій дім. Це була нитка, яка поєднувала наші покоління, наші традиції і нашу честь. І хоча я стала швачкою в імператорському палаці, я завжди носила цю нитку як символ того, що навіть у найтемніші часи ми можемо залишити за собою щось цінне."

Цзінь Шень уважно слухав її, його погляд був м'яким, але серйозним. Він розумів, що Лянь Юнь мала власний шлях до свободи, що її сила в полишених коренях і в тій честі, яку вона несла з собою.

"Ти теж носиш свою нитку, свою вільність і свою спадщину," — сказав він, підходячи ближче, не відводячи погляду від її рук. — "Ми з тобою однакові, Лянь Юнь. Ми обидва повинні захищати те, що ми цінуємо, навіть якщо це вимагає боротьби."

Лянь Юнь, чуючи ці слова, відчула, як її серце відтає від тих труднощів, з якими вона стикалася. Це була не лише боротьба за імперію, але й боротьба за її власну гідність, свободу і право на власний шлях.

"Твоя нитка, як і моя, сплітає нашу долю, і це не випадковість, що ми знову разом," — сказала вона, відчуваючи новий спільний зв'язок з ним. — "Незважаючи на все, що сталося, ми залишаємо слід у цьому світі."

Цзінь Шень усміхнувся, його погляд був теплим і надійним.

"Ти права," — відповів він. — "Ми обидва на своєму шляху, і тепер ми йдемо разом. У нас є сила, щоб змінити цей світ."

Золоті нитки їхніх історій перепліталися, зливаючись у єдину велику долю, в якій вони разом могли відстояти не лише імперію, а й свою свободу.