Золота Лілія

Золота Лілія 

В одній бідній родині народилася дівчинка зі золотим кольором волосся. Її назвали Лілілею. Батьки багато працювали, тому віддали свою дочку бабусі та дідусі на виховання. Лише один раз на тиждень навідувала дівчинку її мати, а батько - раз на місяць. Лілія росла, в таємниці створюючи книжки, які писала золотом зі свого волосся на одній стороні пелюсток квіточок лілій, які вирощувала та розводила її бабуся. Зшивала пелюстки Лілія своїм золотим волоссям, яке після поєднання пелюстків у книгу і справді перетворювалося у золоті нитки, міцні та надійні. А пелюстки ставали золотими дощечками з вирізаними текстами в них. Книжки зберігала дівчина у своїй кімнаті, накопичуючи цілу бібліотеку. Хтось зі сусідів провідався про це та вирішив викрасти дівчину разом з її дорогоцінними книжками, щоб отримати за неї викуп.

Після зникнення дівчину прозвали Золота Лілія за її золоті книжки з лілій такого ж золотого кольору, як і саме волосся дівчини.

Отже, де тепер ця дівчина на ім'я Лілія? Чи вистачить у сім'ї дівчини грошей, щоб врятувати її?

Чи хтось інший відважиться на цей подвиг?

Історія покаже...

Але пройшли роки - і про історію дівчинки зі золотим волоссям на ім'я Золота Лілія та про її книжки почали забувати.

Родина Лілії за ці роки так і не змогла накопичити достатньої суми для викупу своєї дівчинки. Тому її батьки та бабуся з дідусем змирилися зі своєю втратою. Навіть вони почали забувати про існування своєї доньки та онуки, щоб не країти собі серце.

Що ж.

Вже нічого не нагадувало про Золоту Лілію.

Одного разу містом проїжджав молодий парубок, який мандрував, щоб записувати цікаві історії для свого збірнику.

Він зупинився переночувати в одній родині.

Сидячи біля вікна, він записував чергову історію з вуст хазяїна дома.

У цю мить за вікном пройшли бабуся з дідусем тієї Золотої Лілії.

- До речі, ви можете спитати у них, - хазяїн вказав рукою на них, - про історію їхньої онуки. Там дуже цікава та заплутана історія. І, до чері, ще не закінчена. Ви можете самі її завершити, якщо у вас є достатньо грошей для викупу однієї молодої особи.

- Скоріше я не проти отримати якусь суму грошей, але не віддавати її за когось, тим паче за ту, яку я не знаю. - пояснив молодий чоловік, який записував чергову історію та поки що відклав свою чорнильну ручку.

- Якщо ви розплутаєте ту історію, то отримаєте собі дівчину з волоссям золотого кольору, яке перетворюється на золото, коли вона зшиває пелюстки лілії. А самі пелюстки перетворюються на дощечки зі самого золота. Думаю, такі книжки дуже дорого будуть коштувати. А та дівчина віддасть їх вам, якщо ви її врятуєте та повернете додому. Ще нові для вас зробить.

- Я бідний письменник, який навіть своє не може вигадати, а записує лише чуже. У мене не має зайвих грошей.

- Але ж розум у вас є. Спробуйте отримати дівчину, нічого не віддаючи та не платячи за неї. Вкрадіть її у того злочинця. Думаю, викрадати людину заради її порятунку не є злочином.

- А це ідея. Залишається лише дізнатися, де та дівчина.

- Почніть зі спілкуванням з її родиною. Там попросіть листи викрадача, який підкинув їх. А далі: вже праця вашого розуму.

- Добре. Але спочатку закінчемо вашу історію.

- Авжеж. Дописуйте. А потім у гості до тих нещасних, які втратили єдину онуку. Я вас особисто проведу. А ввечері чекаю вас вдома на ночівлю, як домовлялися, за 50 монет.

- Домовилися.

- Мотроно Олегівна, молодий перспективний письменник шукає нові цікаві історії для свого збірнику. А ще: він може допомогти з пошуками. Як би... як говорять: молода свіжа кровь, молоді мізки, які дозволять розгадати загадку, таємницю зникнення вашої онуки. Знайомтесь: Дамир Мандрівник. А далі ви вже самі справитеся. - представив молодого мандрівника хазяїн будинку, в якому він планував зупинитися на ніч.

- Доброго дня. Якщо ви чимось зможете допомогти, я розкажу усе, що знаю. - відповіла Мотрона Олегівна.

- Дякую, Станіславе Івановичу за допомогу. Дякую, Мотрона Павлівна, що погодилися мені розповісти свою історію. - промовив Дамир Мандрівник, дивлячись по черзі то на чоловіка, який його привів, то на бабусю тієї Золотої Лілії.

- Бачу, лист з проханням заплатити викуп написано синім чорнилом, яке тут у вашому містечку не виготовляють та й не продають. А рослина росте за тією горою, звідки я прийшов та й на самій горі. Але наше містечко маленьке. Я би побачив підозрілу людину, яка постійно щось приховує. А ось на горі я ще ге був. Говорять, там живе якийсь пустельник. Можна перевірити, чим він живе. До речі, саме він і приносив продавати якісь дивні золоті речі. Здається, книжки, ніби зроблені з пелюстків... лілії. Так! Саме воно! Це аін викрав вашу онуку! - голосно повідомив Дамир Мандрівник.

- Тоді бігом до нього! Рятувати мою онуку! - крикнула Мотрона Олегівна.

- Заждіть! Ви так зашкодите. Треба хитрістю.

Щоб не злякати злочинця та не дати йому підготуватися.

- Ми піднімемо все місто!

- І наробите багато галасу. Дайте мені два дні, ні... тиждень.

- Добре, хлопче. Можеш залишитися переночувати у нас. Чоловік працює за домом, а коли прийде, я йому все поясню.

- Дякую. Але я обіцяв заплатити за ночівлю Станіславу Івановичу 50 монет. Вранці звідти і піду на пошуки вашої онуки.

- Дякую, Дамире.

Рано вранці письменник зібрався та вирушив у напрямку гори, яка відокремлювала один від одного два маленьких містечка.

Йти було далеко, тому все необхідне Дамир взяв з собою, не враховуючи, що на шляху хтось його напоїть та кормить, як це може бути в місті, навіть в самому маленькому містечку.

- Тут стільки пасток. - промовив сам до себе Мандрівник, коли йому попалася вже, може, десята пастка. - Невже мешканець гори так старанно ховається від звірів чи від людей?

Дамир обійшов усі пастки, витративши кілька годин на це.