Справжня я. Легенда про вовків хранителів

  З дня весілля минув рік і Еліза чекала свою першу дитину, нашій радості не було меж, навіть Віктор приїхав, щоб майбутніх батьків. Він так і не зустрів свою половинку (думаю вже скоро він її зустріне). 

   Тепер моя історія. 

   Мене звати Лілі, але всі рідні називають мене "Квітка". У мене великі зелені очі, довгі вії, гостренький ніс, довге трохи хвилясте золоте волосся, риси мого обличчя ще м'які, але живою красою дихає все. Я по природі  струнка. У мене твердий характер, а ще вперта. Чому всі називають мене Квіткою не знаю, бо я не така ніжна, але сказали що я тендітна тому Квітка (коли поставила це питання).  Я володію мечем, луком вмію їздити верхи (в душі я воїн). Батькові це не подобається, тому ми часто сваримось і не тільки через це. 

   Коли мені вже стало п'ятнадцять років, я помітила у собі зміни. Мій зір став гострішим, слух таким чутливим, що я вловлювала кожен звуків відчувала кожен запах. Я стала швидшою, спритнішою, сильнішою. Ого! А мені подобається нові здібності. 

    Взяла свого коня і пішла в ліс. Біля маєтку є ліс в якому люблю гуляти з самого дитинства. Це мій другий дім, а можливо перший? Я ще не знаю, ліс мені на багато рідніший ніж маєток. Кожна стежина, кожне дерево мені добре знайомі. Тварини мене не боятися бо добре знають з маленьку. Виникає відчуття, що вони добре мене розуміють, а я розумію їх. Батькові не подобається, що я постійно ходжу в ліс. Судячи з його слів я леді тому і повинна бути як леді, а не постійно вештатись по лісу. І через це також спалаху часта сварка. Що ж казати? Я вперта і стою на своєму. 

    Та одного дня сталося те чого я не очікувала. У мене є магічні сили. Це ж не можливо! У людей не має магічних здібностей. Сталося це в лісі. Я відчула по всьому тілу розлилося дивне тепло і це тепло збиралося на лодоні, розкрила її і побачила квітку. Золота ні сонячна квітка і від неї йшло щось схоже на язики полум'я. Оце так! Сонячне полум'я! Чи як правильно це назвати? І це був перший сюрприз, через кілька місяців зрозуміла, що можу трохи контролювати воду. Це стало моїм секретом, який сховала глибоко в душі, про магію ніхто не має дізнатися. 

   У Генрі та Елізи народився син Джеймс і через кілька місяців вони поїхали гостювали до батьків Елізи, щоб вони також побачили онука. 

   — Лілі! —пролунало, як грім серед ясного неба. 

   —Що? —спитала увійшовши до вітальні. 

   —Де, ти була? —спитав батько, а голосі лунала лють. 

   —В лісі. 

   —Знову? Я ж тобі заборонив до нього навіть наближатися, не те що заходити! Чому, ти мене не чуєш? Чому, ти або з мечем, або з луком, або на коні? Чому не можеш поводити себе, як справжня леді? Вишивати або малювати чи читати книги? 

   Ну ось знову буде сварка і цього разу на багато серйозніша ніж раніше. Я ж казала що йому не подобається, що ходжу в ліс та ще й зачепив коня, меч і лук. 

   —А що не так? Чому не можна? З навчанням усе добре, манери знаю етикет теж. Що заважає? —поставила питання цього разу я. 

  —Що заважає? Що заважає? —Задихаючись від люті перепитав батько. —Ти ж дівчина то повод себе, як дівчина! Коли, ти вийдеш заміж теж  будеш у лісі цілими днями зникати? 

  —Я заміж зараз не збираюся! —вже злитися почала я,— Ти ж знаєш, що ліс мені рідний. Чому тоді забороняєш туди ходити? Я ж сказала: з навчання усе добре манери знаю етикет теж. Що, ти хочеш від мене почути? 

  —Я хочу почути від тебе, що ти більше не підеш в той ліс! —сказав, як відрізав сверлячи мене холодним поглядом. 

  Я дивилася на нього шокованими очима. 

  —Ні! НІ! І ще раз ні! Я не відмовляюся від лісу! Ніколи! Навіть не чекай цього! І мені байдуже, що ти скажеш, я цього не зроблю! —крикнула на останок і гайнула у свою кімнату грюкнувши дверима. 

  Що? Відмовитись від лісу, від мого дому від моїй душі? Ніколи? Я ледве стримувалась, щоб не використати магію. Так і ходила по кімнаті намагаючись заспокоїтися, я такої злості ще не відчувала. Саме проходила повз дзеркало, як мене щось зупинило, я подивалася і ледь не впала з дзеркала на мене дивився вовк! Стоп! Як таке можливо? Я по дивилася вниз і побачила лапи. Що? Перекрутилася і зрозуміла це я вовк. Але як? Так треба заспокоїтись і перетворитися назад. Добре, що Віктор на навчанні, а Генрі з дружиною до її рідних, батько в кабінеті. Якщо до мене зайде котрась із служниць, мені кінець адже вовки перевертні лише в легендах. А вовк точніше вовчиця, ще й дуже гарна вовчиця: шерсть темна і гладенька віддає золотим блиском, очі насиченого зеленого кольору, в них теж є золотий блиск. Ось звідки у мене магія, я перевертень! Я перевертень, але вони вже давно стали легендою. 

   Легенда про вовків хранителів. 

    Дуже давноколи наше Королівство Нірілія тільки з'явилося усе було в мирі і злагоді. Люди жили в любові та щасті. Все буяло зеленю, росло і цвіло. Та злі демоны захотіли захопити цей маленький рай, і зробити усіх нещасним, щоб у Нірілії завжди панував морок смуток і город. 

   Та були ті хто зупинив злих демонів, це були вовки та незвичайні вовки, а перевертні, які ще й володіли магією. Саме вони зупинили демонів, щоб тут не посилилось зло

  Жителі королівства назвали їх "Вовки хранителі" 

   Та одного дня демони знову повстали, щоб захопити Нірілію. Почалась запекла битва, яка тривала багато днів між вовками та демонами. Багато демонів знищили, але й багато вовків загинуло. 

  Минуло багато часу і люди забули про хранителів, так вони і стали легендою. 

   Та я досі вірю, що вовки хранителі десь є, бо якби не було Нірілія стала без радісним місцем на землі. Так ось звідки у мене магія і мій гнів звільнив вовчицю. Я одна із хранителів! Як таке можливо? 

   Я була ще маленькою і почула розмову двох літніх служниць й дізналась, що я не рідна донька батька, а мене знайшли на околиці лісу. Як я там опинилася? Це таємниця, яку я маю розгадати. 

  Минали дні. Магію і вовчицю тримала під контролем. З батьком більше не сварилися бо втікала до лісу так щоб він не помічав. Думає я змирилися і туди більше не ходжу. Ходжу, тільки тихо, щоб мене не замкнули в кімнаті.