Щасливий день

З самого дитинства я нічим не відрізнялась від інших, у мене була любляча родина, дитинство було сповнене любові та радості, поки не настав той день який змінив все. 

  - Гей Квітко ти чому не відповідаєш? - запитав мій старший брат

-Що? А ти щось казав? - запитала. 

-Так. Скільки ти ще будеш дивитися на квіти? Вже як півгодини на них дивишся. 

-Просто думаю які квіти підійдуть твоїй нареченій більше всього. 

   Так мій брат одружується на дуже милій і хорошій дівчині вона така тендітна, що важко обрати букет квітів для неї, але все по порядку. 

    Мій брат Генрі високий, красивий хлопець. З карими й дуже вираженими очима, риси його обличчя просто ідеальні: тонкі вуста, рівний прямий ніс (іноді він нагадує мені орла). Кожна дівчина хотіла розтопити його серце та одружитися з ним, та вдалося торкнутися його серця тільки Елізі. 

   Еліза дуже мила та хороша дівчина, з гарними блакитними очима та довгі вії, кирпатим маленький носик та пухкі рожеві вуста і густе каштановнове волосся. Еліза з Генрі зустрілися шість місяців тому і тепер через кілька днів мають одружитися. 

  - Пішли Квітко, пора обідати і ось ось має приїхати Віктор. - сказав Генріх. - І тебе чекає Еліза. 

  - Йду. 

  Взявши одне одного за руку ми пішли у маєток. Маєток дуже розкішний навіть не знаю як описати: стеля дуже висока з якої висіли кришталеві люстри, коли сонячний промінь на них потрапляв то усе заливало світлом. Підлогу так натерли, що можна побачити своє відображення, стіни були розфарбованими: цвіли квіти, співали птахи. Архітектор і художник майстри свого діла, ніби в рай потрапив таке все гарне. 

  - Генрі, Квітко, як же я за вами скучив! - пролунав поруч знайомий голос. 

   - Віктор, ти повернувся! - відповів Генрі. - Як навчання? 

   - Добре. Квітко, а ти виросла, ще гарніша стала коли я в останнє тебе бачив. 

 - Не вигадуй - усміхнулась. 

  Віктор дуже схожий на брата, такі ж очі, русе волосся, тонкі вуста та рівний ніс. У батька зовнішність така ж, вони дуже схожі на нього., тільки різниця у віці два роки. Генрі двадцять Віктору вісімнадцять, а мені чотирнадцять. 

 - І чому стоїмо? Батько чекає, ходімо. 

 - Квітко, ти як володієш мечем? - запитав Віктор

  - На багато краще ніж раніше. 

  - Позмагаємося потім? Подивлюсь на твої навички. 

  - Добре. Ви йдіть, а я до Елізи зайду. - сказала і пішла. Піднялась на другий поверх пройшла кілька дверей і в наступні постукала. 

  - Ти, мене кликала? - заходячи спитала я. 

  - Так, дякую що прийшла. - сказала Еліза, - дивись, що привезли. 

  - Весільна сукня! - вигукнула я. - Яка гарна! 

  Сукня дійсно дуже гарна: гарно зроблене декольте, довгі рукава з мереживом, пишний поділ і довгий шлейф. 

   - Генрі від тебе очей не зможе відвести! 

   - Дякую. - зашарілася дівчина. 

  - Пішли Елізо, пора обідати. - і ми вийшли з кімнати. 

  "Хм, я тепер знаю які квіти будуть в букеті"  подумала поки ми йшли до їдальні. 

                Д