Глава 2

Корсет для гордині

Марія відчула, як серце підстрибнуло до горла. Це був її шанс. Неважливо, що вона виглядала безглуздо з цією чашкою — вона покаже Аделаїді, що вони «однієї крові», що вона, Марія Княжинська, теж вміє тримати в страху обслугу.

Марія ще раз кинула погляд на бейджик консультантки: «Світлана Кавейн». Прізвище вдарило в пам’ять, як розряд струму, але Марія лише роздратовано відмахнулася. «Яке безглуздя, — промайнуло в голові. — Мабуть, поширене прізвище. Або ця нездара — якась далека, невдаха-родичка, яку тримають тут з милості. Бідна гілка великого роду, що подає чай за копійки».

Ця думка навіть підбадьорила її. Якщо Світлана — «нижча» Кавейн, то принизити її перед лицем «вищої» Аделаїди — це майже послуга родині. Очищення породи від слабкості.

— Ви тільки подивіться, пані Кавейн, яка некомпетентність! — Марія підхопилася, театрально обтрушуючи спідницю, хоча жодна крапля чаю на неї не потрапила. Вона перейшла на фальшиво-світський тон, понижуючи голос. — Я намагаюся врятувати репутацію цього закладу, але ця дівчина… Світлана, здається? Вона просто безнадійна. Таких треба гнати в шию без рекомендацій! Погодьтеся, прізвище — це ще не все, його треба заслуговувати щодня, чи не так?

Марія заїкувато засміялася, шукаючи схвалення в очах Аделаїди, бо була впевнена: зараз світська левиця підтримає її, поставить «прислугу» на місце, і вони разом підуть пити справжню каву в VIP-залі.

Аделаїда повільно повернула голову. Її погляд став майже цікавим — як ентомолог дивиться на рідкісну комаху, що сама лізе в банку з ефіром.

— Заслуговувати прізвище? — тихо перепитала вона, голосом, що нагадував шелест сухого листя. — Яка свіжа думка від людини… вашого походження.

Вона не глянула на Світлану, але та раптом випрямилася, і її смиренна поза розчинилася, поступившись місцем сталевій грації, яку мала Аделаїда. Світлана не виглядала ображеною. Вона виглядала задоволеною, ніби Марія щойно вимовила саме те слово, що запускає механізм гільйотини.

Аделаїда не поворухнулася. Вона завмерла, тримаючи маленьку сумочку, наче скіпетр. Коли Марія нарешті замовкла, задихана від власної промови, Аделаїда повільно підняла праву руку. На її вказівному пальці тьмяно блиснув масивний перстень — старе золото обіймало глибокий, як прірва, чорний опал. 

— Маріє, — голос Аделаїди прозвучав м’яко, але по спині Марії побіг справжній мороз. — Ви завжди так зверхньо спілкуєтеся з людьми, які... нижче вас?

Марія заклякла, її посмішка стала схожою на застиглу маску.

— Я... я просто вважаю, що порядок має бути у всьому, — пролепетала вона, відчуваючи, як впевненість витікає крізь пальці.

—  Цікаво, що саме ви намагаєтесь довести зараз? — запитала Аделаїда ледь помітно торкаючись великим пальцем чорного каменю. — Ви так палко вимагаєте поваги до свого статусу.  Але чи знаєте ви, що таке справжня вага титулу?

Перстень на її пальці раптом заграв багряним відблиском.

— Вам просто не вистачає правильної сцени для вашого таланту.  Маріє, ви так прагнете порядку й субординації, ви так хочете бачити, як кожен знає своє місце. Що ж... я не можу відмовити гості в такому щирому бажанні, – чорний опал на мить поглинув усе світло в бутику. — Мм. Я зрозуміла, — майже пошепки додала Кавейн, і в цих словах не було ні жалю, ні гніву — лише сухий факт, як підпис під вироком. – Вам затісно в сучасності. Тут надто багато рівності для вашої тонкої натури.

— Пані Аделаїдо, я... — Марія раптом відчула, що її язик став важким, як свинцева пломба.

— Мовчіть, — обірвала Аделаїда. — У світі, куди ви прямуєте, за таку інтонацію зрізають язики або висилають на стайню. Побачимо, чи вистачить вашої пихи, щоб вижити там, де прізвище — це справді все.

Вона крутнула перстень на пальці. В ту ж мить повітря здригнулося, наче розігрітий асфальт і почало густішати, перетворюючись на важку, пахучу пудру. Стіни завібрували й пішли дрібними тріщинами. Вони почали витягуватися вгору, перетворюючись на холодний камінь. Сучасні манекени в вечірніх сукнях розросталися, перетворюючись на позолочені колони, а замість дзеркал на стінах проступили важкі гобелени.

Дорогі сукні на вішаках раптово роздулися й стали важкими парчевими робами, а запах дорогого парфуму змінився на гострий аромат воску, пудри та немитих тіл.

Марія відчула, як реальність навколо почала розшаровуватися. Перший удар магії і її ноги раптом обважніли. Вона з жахом побачила, як витончені італійські туфлі на шпильках зникають, натомість з’являються грубі, незручні безформні шкіряні черевики, густо натерті крейдою. Взуття для тих, хто не ходить, а бігає брудними коридорами.

Вона хотіла вхопитися за стіл, але пальці торкнулися грубої деревини. 

— Світлано, люба, — почула вона далекий, кришталевий голос Аделаїди, — здається, ми знайшли ідеальну покоївку для твоєї прабабусі. У 1784-му якраз був дефіцит тих, хто вміє так... голосно вимагати порядку.

Світло вибухнуло і згасло, темрява стала, як оксамит, і пахла старим вином та сушеною лавандою.

Марія все ще відчувала під пальцями грубе дерево, але голос, що пролунав поруч, змусив її серце зайтися від жаху. Це був голос Світлани. У ньому вже не було й тіні тієї лагідної покори. Тепер він дзвенів, як добірне холодне срібло.