Осінь по стежкам порожнім ходила,
У волоссях вона золото носила,
Шепіт її донісся до усіх вулиць міста,
А по шкірі пробіглась знов прохолода.
Ось, пара молода вже розлучилась,
Вона залишила на лавочці букет,
Чомусь її хлопець покинути вирішив,
Але, дівчина посміхнулась та пішла.
Геть від усього! Геть від нього!
Бігла вона із радісним обличчям.
У цих стосунках їй було самотньо,
Тому, пора дати волю своїм буревіям.
І нарешті, вона крила розкрила.
Взлетіти! Тільки вгору! Наверх!
Їх так довго за спиною ховала,
Що забула, як це жити без жертв.
Відредаговано: 25.09.2025