Епілог

В нього затрусились коліна. Більше чотирьох годин він стояв в заціпенінні і дивився на цю картину. На яскравий малюнок міста, на дівчину спиною до нього, чиє золотисте волосся і синя сукня розвивались од вітру, руки в коротких елегантних чорних рукавицях заведені за спину. Йому подобалась ця картина і водночас він ненавидів її більше за все на світі.

Чотири години на ногах у його віці це справжні тортури. Змусивши себе відірвати погляд від картини, чоловік озирнувся у пошуках автора виставки. На щастя, блукати залами найбільшої у місті Монк галереї не довелось. Автор - Леон Дюпрі, чоловік років сорока п’яти, статний і аж занадто веселий - стояв поруч із сусідньою картиною у компанії знатних дам та юнаків, і щось жваво обговорював.

Прошкрябавши до пана Дюпрі, чоловік, не витрачаючи часу на ввічливість, голосно промовив:

- Пане Леоне,  чи знаєте ви сенс картин, що тут представлені? - чоловік вказав на зображення міста і дівчини на стіні навпроти. Смуток і злість від перерваної розмови ожили в авторі.

- О, звичайно я знаю, пане! Адже я автор цієї виставки! - Дюпрі підійшов до картини і театрально звернувся до усіх присутніх у залі. - Хіба ви не читали її назву на вході? «Мандрівниця», автор виставки Леон Дюпрі, тобто я, автор полотен – невідомий! Усі картини в даній експозиції зображують золотоволосу дівчину, та місця і пригоди в яких вона була! Вона завжди повернута спиною до глядача, бо хоче показати, що це ще не остання її подорож…

«Мандрівниця! Яке нахабство!» - подумав чоловік і ладний був нагримати на пана Дюпрі та розірвати кожну картину, що тут була! «Люди так і не навчились бачити істину, не кажучи вже про красу довкола! А ти вірила в них! Я знав, що не варто! Ех...хіба я помиляюсь?»

Чоловік виринув із гірко-солодких спогадів на моменті, коли Леон бурно описував вигадані подорожі «Мандрівниці» і розсердився ще більше.

«Вона ніколи не була у тих місцях!» - та... він ніколи не скаже цього вголос. Не визнає себе автором цих картин, не отримає славу чи кошти за них. Адже те, що йому потрібно - не купити за усі гроші світу. Чоловік зітхнув, похитав головою, посміхнувся до Леона Дюпрі і вийшов із галереї назустріч нещадному літньому сонцю.

Потрапивши додому – на другому поверсі колись магічної крамниці – він одразу приступив до роботи. Підготував пензлі та полотно, взяв рушник та нарис. Надягнув кулон – синій, як крапля океану. Заплющив очі. Відчув, як магія огортає його, як просочується в сітківку ока, як насичуються кольори і як приходять чужі спогади. Він відкрив очі і світ перед ним заграв зовсім іншими барвами – її барвами. Яскравими, насиченими, живими.

- Не дивись так на мене. Я не можу малювати свій світ. Без тебе його не існує, - сьогодні він зобразить нічне море, зорі та місяць, що відбиваються у воді, та дівчину із золотим волоссям по коліна в воді. На мить він згадав це – тепло її тіла в його руках. Побачив той спогад так, як вона бачила його. Гірка сльоза скотилась по зморщеній шоці і він не став її витирати.

Художник приступив до роботи і увесь час за ним невідривно з портрету поруч спостерігала молода усміхнена дівчина з золотим волоссям, блакитними очима та чорними рукавицями.

________________________________________

Дорогі друзі! Якщо ви читаєте цей текст, то ви дуже круті! Дякую, що прочитали мій роман «Золоті руки». Сподіваюсь цей твір викликав у вас емоції, неважливо чи були вони позитивні чи ви засумували з приводу смерті головної героїні. Напишіть, що думаєте про це в коментарях і не забудьте підтримати мене зірочкою, щоб наступні історії закінчувались хеппі ендом)) Зараз я активно працюю над новою історією в жанрі детектива. Ловіть анотацію до нового твору:

Якби вам сказали, що поруч із вами існує інший світ, щоб ви відчули? Радість? Захоплення? Передчуття пригод та цікавість? А, якщо цей світ намагається вас вбити і вже ввів в кому вашого батька – що будете робити тоді? Що робити, коли двоє незнайомців кажуть, що магія існує і мають тому докази?

Звичний світ новоспеченого детектива Кори Вега розвалюється на частини, коли вона дізнається, що усе її життя було брехнею. Чи варто було вірити хоч одному слову незнайомців, чи можна довіряти власним очам? Хто ж насправді її батько, хто його отруїв і що це за таємничий світ, якого не бачать прості «перехожі»?