Глава 21 Ніч

Дівчина зняла маску з обличчя і повісила собі на руку. У повній тиші серце Сільві гупало, як скажене. Вона ловила на собі довгі мрійливі погляди Артура, коли сама не наважувалась подивитись йому в очі. Юнак не чекав довго, поспішно зробив кілька кроків, перетнувши кімнату. Став прямо навпроти дівчини і Сільві вже не могла робити вигляд, що ігнорує його.

- Привіт.

- Привіт…

- Я скучив.

- Я теж…

Артур взяв руку Сільві. Самими кінчиками пальців, ледве торкаючись її шкіри провів від зап’ястка до ключиці. Взяв її підборіддя, підійняв голову, щоб зазирнути в глибокі сині очі. Вона не чинила спротиву. Всміхалась до нього. Піддавшись бажанню, хлопець нахилився до її вуст, обпалюючи подихом шкіру. Та вона із легким сміхом вивернулась з його рук, мов полохлива пташка. Відійшла до столу.

Вони стояли спинами одне до одного.

«Грається з моїми почуттями», - подумав Артур. Всміхнувся до себе, передчуваючи насолоду від поцілунку, коли впіймає її в свої обійми.

«Не здаватись же так просто?» - подумала Сільві, спершись руками на стіл і споглядаючи за відображенням його фігури у скляних дверях саду.

Артур поволі повернувся. Не поспішаючи підійшов до неї зі спини. Провів рукою по оголених плечах. Від гарячого дотику Сільві затримала дихання. Це розпалило його почуття ще більше. Артур нахилився до тендітних плечей, вдихнув аромат її шкіри. Імпульсивно залишив легкий поцілунок. Ще один, та ще. Сільві раптом ахнула – останній поцілунок відрізнявся від попередніх. Хлопець всміхнувся їй в шкіру і залишив легенький укус.

Поклав руки на тонку талію. Різким рухом розвернув до себе, але не поспішав втілити задумане. Боявся налякати її своїм напором. Цей невагомий метелик може враз втекти від нього, розправивши свої золоті крила. Та Сильвія більше не могла чекати. Вона перехопила ініціативу. Залишила легкий поцілунок на його вустах, немало здивувавши юнака. Артур не збирався відступати так просто. Він поглибив поцілунок, змушуючи дівчину тремтіти в його руках. Сільві була надто маленька в порівняні з ним і він легким рухом посадив її на стіл. Розірвав поцілунок, щоб нахилитись до її шиї і дослідити вустами. Сильвія відкинула назад голову, впустила руки на стіл і необережним рухом скинула бокал із вином.

- Ой! – злякалась вона. Але побачивши червону пляму на килимі та тріснуте скло хіхкнула. І це передалось Артуру. Вони розсміялись, трохи збиваючи напруження і пристрасть, які мало не створювали іскорки в повітрі між ними.

- Ходімо, - сказав хлопець і спустив Сильвію зі столу. Він потягнув дівчину за собою до дверей у сад, прихопивши шкіряну сумку з крісла поруч.

***

Відбившись від божевільних леді, Кассій Мур випив уже чотири склянки води. Він не запам’ятав ні їхніх обличь, ні імен, ні навіть голосів, бо вони гомоніли так, що просто створили курник довкола нього. Увага жодної дівчини в цьому світі не лестила йому більше, ніж проста усмішка його золотої пташки. Яка явно затримувалась в кімнаті відпочинку разом із господинею.

Кассій Мур – жорстокий голова банди, нічний жахастик Монка, був поставлений на місце парою фраз із жіночих вуст. Це дико бісило. Зверхність когось іншого, хто і поняття зеленого не мав про його можливості. І цей хтось зараз кружляв зі своїм чоловіком, графом Вінстон, приковуючи погляди усіх гостей.

Мур нахмурився. Якщо леді Марта тут, то де Сильвія? Він гарячково озирнувся по сторонах. «Маска!» - серед натовпу майнуло знайоме пір’я. Не зволікаючи він кинувся туди, розштовхуючи на своєму шляху людей і не вибачаючись.

- Сільві! – гримнув він на дівчину, спіймавши за зап’яток.

- Хто?! – озвалась та зовсім неправильним голосом.

Ні зріст, ні вага не відповідали параметрам Сільві. Чоловік уважно оглянув полонянку: відверта сукня, ніби в піратки, шкіряні чоботи до колін, срібні кулони та браслети. Лише маска із синім пір’ям не відносилась до образу.

- Пробачте, - коротко кивнув Кассій і відпустив незнайомку.

«Вона не могла! Не стала б перевдягатись у інший костюм, щоб втекти!» - та Мур більше не довіряв власним думкам. Раніше він точно знав, що вона б не стала. Не ризикнула. Та останнім часом Сильвія чинила багато чого дурного, що йшло в розріз з його бажаннями та очікуваннями! В голові оселились сумніви.

- Дідько! – Кассій кинувся до барона. – Пане Дюпрі.

- Не зараз, - відмахнувся Еверетт. Він стояв оточений чоловіками схожими на нього самого: гроші – єдина їхня любов.

- Пане, у нас проблема, - Кассій став спиною до компанії і міцно здавив лікоть Дюпрі. Рука із бокалом затряслась. Голова банди поглянув на барона і крізь зуби повідомив так, щоб міг чути лиш він: - Не могли б ви передати мені карту. Я прокладу маршрут додому, - із напором промовив хлопець секретну фразу. У Еверетта смикнулись м’язи на обличчі, але він стримався від коментарів.

- Дайте мені хвилинку, колеги. Прошу вибачити, - барон повернувся до них спиною і дістав з внутрішньої кишені піджака карту. – Знайди її, негайно, - протягнув папірець Кассію і повернувся до компанії. – Так про що ми, джентльмени?

Мур сховався в темному непримітному кутку зали. Розгорнув мапу. На порожньому пожовклому папері повільно почали з’являтись лінії в яких вимальовувались риси маєтку графа.