Глава 20.2

Сільві ніколи не була в столиці і не бачила замку короля, але була впевнена, що сам монарх Розенталя не гидував би зупинитись в замку графа Вінстона.

Високі готичні шпилі, начищені до блиску вітражні вікна, родові прапори, прикраси із живих квітів, сотні магічних ліхтарів, галас людей і гарцювання коней. Навіть розкидисті сади сьогодні були прикрашені світлом, а дерева підстрижені у формі різних тварин. Барон, хоч і не часто, але влаштовував бали в маєтку. Та атмосфера тут була зовсім іншою. Вона не душила, не гнітила, а навпаки манила поринути у світські розмови і веселощі, пити і танцювати усю спекотну ніч, до самого світанку.

Перед виходом із карети дівчина вже надягла свою маску, Кассій також – чорну шовкову, що затуляла половину обличчя зі шрамом, але без жодної магії. Вони дочекались барона, який діловито віддавав накази щодо екіпажу, охорони та подарунків іменинниці, а потім пройшли в бальну залу. Від різномаїття кольорів, нарядів, запахів, строкатих тканин, химерних масок, галасливої атмосфери і кількості магічних предметів голова пішла обертом. Сільві міцніше вчепилась у лікоть Мура і на хвилинку прикрила очі, звикаючи до навколишнього світу. Еверетт протягнув смарагдовий конверт в руки церемоніймейстеру та щось додав і той голосно оголосив:

- Барон Еверетт Дюпрі, разом із сином Леоном Дюпрі, падчеркою Сильвією Дюпрі та її компаньйоном.

Здалось, на мить натовп змовк і погляди звернулись до них, але за якусь мить усі повернулись до своїх розмов, нібито втративши цікавість до їхніх персон. Та, коли компанія спустилась зі сходів, дівчина почула, як кілька дам здивовано перешіптувались: «Дюпрі? Хіба вони не ворогують? Невже молодий граф пробачив йому?».

Барон різко зупинився і дівчина мало не налетіла на нього. Він трохи відхилився назад і з погрозою в оскалі тихо промовив до неї:

- Карта в мене, – похлопав він себе по кишені піджака. – Я знайду тебе, де б ти не ховалась і як би швидко не бігала. Пам’ятай про це.

Сільві не здригнулась, навіть не ворухнулась, лише роздивлялась натовп із завченою привітною посмішкою, ніби вони вели розмову про погоду і Еверетт зовсім їй не погрожував. Барон повернувся до гостей, моментально натягнув свою ділову напівусмішку і пішов до людей у стриманих чорних костюмах, забравши з собою Леона. Хлопчик був в масці лева і гордовито задирав ніс, щоб відповідати образу.

- Потанцюємо? – раптом запитав Мур.

- Ти знаєш цей танець? – на її питання хлопець лише кивнув. – Ви дивуєте мене, пане Кассій. Я із задоволенням.

Пара приєдналась до інших, ставши в дві лінії: дівчата з одного боку, хлопці з іншого. Музики заграли голосніше. Ввічливий поклон з боку юнаків і відповідь реверансом дівчат. Кілька кроків на зустріч. Правиці злетіли вгору, розкриті долоні були одна навпроти одної при цьому не торкаючись одне одного. Кілька кроків вперед, кілька назад, зміна рук.

Сільві знала кожен рух напам’ять, навіть якби її мозок відмовився танцювати, тіло б само продовжувала плавні рухи. Дівчина була здивована тим, що і Кассій знає цей танець. Він рухався трохи твердо, але впевнено і акуратно.

Так само притягнув свою партнерку до себе. Вона вклала долоню в його руку, іншою притримувала сукню, а він обхопив її талію і разом з іншими парами вони рушили колом. Його висока м’язиста статура була їй опорою в танці. Від гарячих долонь Мура Сільві стало жарко, а його погляд наче спопеляв, жадібно ковзаючи її фігурою. Кассій закрутив дівчину і її сукня тихо зашаруділа від п’яти швидких обертів, сяючи діамантами.

Коли Сільві зупинилась її обхопили руки іншого чоловіка і рухи повторились. Цей танець вимагав обміну партнерами. Рівно п’ять разів. Від частих обертів вже почала крутитись голова, коли на її талію лягли знайому гарячі рухи, а носу торкнувся легкий аромат лляного масла та солі. Погляд зустрівся із усміхненими золотистими очима і на мить Сільві забула, як дихати.

Він нахилився до неї в плавному русі, осяяний золотистим сяйвом довкола стрункої фігури в чорному костюмі і, зачіпаючи диханням вухо, прошепотів:

- Вітаю, принцесо, - і повів Сільві в танці. М’яко, граційно. Ніби усе життя тренувався спеціально для цього моменту. Ніби його тіло було її другим скелетом.

- Пане Хетувей, - вражено прошепотіла Сільві, повернувшись в реальність. – Що ти тут робиш?

- Танцюю? – дівчина не бачила його обличчя під білою маскою, що відкривала лише чоло і підборіддя, але чітко представила, як Артур вигнув брову.

- Тобі не безпечно бути тут. Ні… Мм… Точніше, тобі не безпечно бути зі мною, - Сільві кинула погляд на протилежний кінець зали, де Кассій кружляв із якоюсь повненькою дамою, що весь час хихотіла в його руках. Дівчина не знала, як сказати Артуру, що за ним почала полювання банда Мура.

- Я знаю, - раптом легко сказав він і Сільві вирячила очі. – Саме тому я тут. В маскуванні. Серед натовпу. Хіба ти не знала, що я тут буду? І все одно приїхала, – хитро посміхнувся хлопець.

Звичайно Сильвія знала. Малюнок сукні, що прийшов разом із запрошенням, був точно намальований Артуром. І маленька золота пташка серед візерунку на краях конверту. І знала, що саме вона зараз була причиною, чому на нього полюють.

- Щоб ти зробив, якби я не приїхала?

- Хм… Якби приїхав тільки барон, я б вкрав найбільш дужого коня і помчався до тебе. Заліз крізь вікно третього поверху у вигляді… кролика? - від його відповіді Сільві засміялась і трохи розслабилась в його руках.