Глава 15 Від нього не втекти

Від почуття любові

Від боргу за врятоване життя

Від прагнення свободи

Від спогадів минулого життя

- Як ти зробив це? – Фіалло стояв навпроти дверей у підвал, спершись на стіну. Літнє сонце повністю сховалось за важкими дощовими хмарами. Ліхтарі у коридорі кидали тіні на вродливе обличчя хлопця, у його темних очах не відбивалось жодного світла. – Як ти вмовив барона не відтяти їй язика чи пальців?

Кассій Мур був похмурішим за грозове небо Монка. Він зробив те, про що планував мовчати до закінчення віків. Він зробив те, від чого серце, уперше за довгий час, пропустило удар. І він зробив те, за що вона може його зненавидіти.

- Пігулка жахіть, – відповів Кассій, закриваючи двері підвалу. Фіалло вирячив очі.

- Серйозно? Не боїшся, що вона може тебе зненавидіти?

- Поки її язик і пальці на місці, це не має значення, – «І поки я можу бути поряд», - подумки додав він.

Кассій Мур не був одним із тих, парубків, що співають серенади чи пишуть вірші про любов. Він взагалі не був одним із тих, хто виказує свої емоції. Він не прагнув більшого, не прагнув смішити її, не прагнув торкатись її блідої шкіри, не прагнув цілувати її, володіти нею. Принаймні, він так думав.

- Скільки іще ти будеш рятувати її від гніву Дюпрі? Скільки іще крові проллєш, щоб захистити її? – вони вийшли на задній двір і попрямували до стайні.

Кассій не мав відповіді. Кожного разу, як він вступався за Сільві, барон вже мав список душ, які мали б покинути цей світ. І кожного разу Кассій Мур ставав янголом смерті для цих людей. Серед них були і наближені короля Розенталя, і служниці, і чиновники, і судді. Кассій був готовий залити кров’ю кожну вуличку Монка, якщо доведеться, аби лиш бути поруч із нею.

- Ти робиш для неї усе! А як же банда? – Фіалло схопив Кассія за лікоть і розвернув до себе. Небо над їх головами гриміло і сіріло, вітер нещадно гойдав дерева. – В банді… - Фіалло перервався, відпустив лікоть друга і почекав, поки двоє незмінних охоронців Дюпрі пройдуть повз. Він привітно їм усміхнувся і ступив ближче до Кассія. – В банді коїться щось не добре. Я відчуваю це. Ти перестав з’являтись на зборах і шавки розпустили язики.

- То розберись із цим. Ти єдиний кому я довіряю. І ти найкращий шпигун у світі, – Мур дивився на нього зі своєю звичною суворістю. – Тому ти залишишся тут. Знайди корінь цієї проблеми, а коли я повернусь – вирішу, як краще його вирвати.

- Як довго вас не буде? – Кассій підняв голову на небо. На щоку впала крапля дощу і побігла вниз уздовж рваного шраму.

- Близько дванадцяти днів, – і хлопець попрямував до стайні не озираючись.

***

Пігулка жахіть – така собі мініатюра Лісу мрій в пакетику. Однак, якщо Ліс дає тобі насолодитись своїми бажаннями перш, ніж перетворити їх на жахіття, пігулка – змушує пережити минулі «неприємні» спогади у всіх їх барвах, підсилюючи емоції та почуття. Тобто, усе, що відбувається уві сні ти відчуєш в реальності: кожен подих вітру, кожен поріз, кожен дотик і кожну сльозу. Людина буде плакати і кричати, наносити собі шкоду, навіть не усвідомлюючи цього, і врешті-решт, у цьому пекельному маренні, вб’є себе.

Сільві снилось, як вона барабанить у двері і благає мати відпустити її на свято у місто. Та мати не чує її. Вона стоїть за дверима і тримає їх, поки сили не полишать доньку. Насправді ж Сильвія кричала і била кулаками в кам’яну стіну підвалу, збиваючи руки в кров.

Наступним прийшов спомин, як вона перетворила на золото служницю, яку Еверетт штовхнув у руки Сільві. Вона не знала чому він зробив це, не знала, що він перетворить її на вбивцю. Вісім років назад її знудило. Зараз теж, але Сільві вже багато годин нічого не їла і здавалось, що вона просто виплюне свій шлунок.

Далі був спогад, як розбійники викрали її і змушували перетворювати усі речі на золото. Та вона відмовилась і один з них, високий незграбний чоловік, вирішив, що тоді Сільві варто розрахуватись з ними іншим способом. Дівчина кричала та відбивалась і лише дивом він не встиг зробити того, що планував. З’явилась мати і магічною сокирою розрубала усіх їх. В обличчя Сільві бризнула кров.

Ще один фрагмент минулого. Їй десять. Сильвія солодко спить в своїй новій кімнаті в розкішному маєтку. Аж як відчиняються двері. Вона прокидається і бачить, як біля неї стоїть чоловік. Його очі сповнені сліз. Сільві хотіла спитати, що трапилось, та не встигла. Чоловік хапає її за горло і починає душити. Він кричить на неї, так несамовито кричить і звинувачує у смерті дружини. Сильвія задихається, ще трошки і її дитяча шийка переломиться уві сні, та помре вона у реальності. Але з’являються охоронці, серед яких Кассій, і рятують її від смерті, але сама Сільві не бажала порятунку.

Вона загубилась у калейдоскопі жахіть. Доза була маленькою, та усе, про що вона намагалась забути, запалало яскравим вогником у пам’яті. Усі страхи і невдачі, усі болючі спогади, усі її гріхи. Сильвія сиділа на матраці і дивилась на стіну із рисочками. Вона не знала скільки нових днів має сюди додати, не знала скільки часу пройшло і що відбувалось нагорі. Сільві думала про причину, повернення у реальність без сторонньої допомоги. Зазвичай, хтось мав розбудити її, пояснити, що усе закінчилось і вона більше не марить. Та зараз дівчина сиділа, чітко усвідомлюючи, що прокинулась.