Глава 14.2

***

До маєтку вони їхали в повній тиші. Рука Сільві розпухла і посиніла, вона не відчувала кисть. Зої не втрималась, відірвала край від своєї сукні і намочила водою з фляги, щоб стерти кров із підборіддя та шиї Сильвії. Барон забрав її рукавицю, яка могла вилікувати руку, тож довелось терпіти. Губа вже не кровоточила, але шалено пульсувала. Леон сумно дивився на покалічену дівчину і раптом, підійнявся в кареті та струсив з її золотистого волосся бруд і травинки. Якби у Сільві були сили вона б щиро здивувалась.

Виходячи з карети, вона ледь не впала. Кассій підтримав її, але дівчина відхитнулась від нього, одразу ж як повернула собі рівновагу. Двоє охоронців підхопили Сильвію під руки і потягли в підвал і лише, коли вона залишилась одна, дівчина беззвучно заплакала. Сльози градинками котились по її щоках і падали на зламану руку.

Вона не знала скільки пройшло часу до того, як прийшов Кассій. Він приніс кригу, рукавицю, воду і ще щось, чого Сільві не розгледіла у тьмяному світлі. Її очі вже не були червоними, а от з рукою усе було погано. Вона пожовтіла і посиніла, страшно набрякла і висіла, ніби лялькова. Кассій підійшов до Сильвії і обережно надяг рукавицю. Сил на спротив просто не залишилось, але дівчина уникала його погляду. Увесь адреналін випарувався, щойно вона опинилась у темряві і прохолоді підвалу. Магія закладена у рукавицю почала діяти миттєво: біль вщухла, набряк потроху спадав.

- Навіщо? – запитав Кассій. Його голос був пронизаний холодом.

- Що?

- Навіщо ти зробила це?

- А як ти гадаєш? Заради свободи? Заради життя? Заради самої себе?

- Це дурість. Дурість іти проти барона, дурість наражати себе на небезпеку, - Сільві дивилась на нього у всі очі. Кассій підвищив голос: – Ти не мала права цього робити!

- Не мала права? – Сільві підійнялась. Здавалось, її кров знов скипіла. – «Не мала права» спробувати стати вільною? «Не мала права» робити те, що хочу?

- Ні! Не мала! Усе, що ти робиш, це наражаєш себе на небезпеку і шкодиш собі!

- Це моє життя! І мій вибір! Хто ти такий, щоб вказувати мені, що робити? – Кассій відступив від неї на крок, ніби ухиляючись від удару.

- Я намагаюсь захистити тебе!

- Я не просила мене захищати! – Кассій стиснув кулаки та зуби, від чого проступили м’язи на вилицях, тепер його шрам виглядав більш доречно і наводив страх. – Я вже не маленька дитина! І я сама здатна вирішувати, що робити! Мені набридло бути «пташкою у клітці»! – вона важко дихала та хрипіла від люті і крику. Потім глибоко вдихнула і спокійно сказала: - Ти порадив мені стати сильнішою. І якщо я помру, то принаймні, у боротьбі за свою свободу.

- А що робити мені? – він підняв сині, сповнені злості очі, на Сільві. Вона лише здивовано дивилась на нього, а багаття в середині його грудей все більше розпалювалось. – Вісім років я намагався захистити тебе! Зробити так, щоб ти посміхалась і не відчувала себе бранкою! Я турбувався…

- Чому? Навіщо вірному псу Дюпрі турбуватись про мене?

- Бо ти подобаєшся мені! – очі Кассія округлились так само сильно, як і в Сільві. Він явно не очікував і не хотів цього казати, але відступати було пізно. – Мені боляче бачити тебе такою, – Сильвія тупо дивилась на нього. Від крику в неї знов тріснула губа і виступила крапелька крові. Він відвернувся і підійшов до столу. – Ти не віриш мені. Я бачу це в твоїх очах, – і Сільві справді не вірила. Він був їй другом, старшим братом, та Кассій Мур явно сприймав її інакше. – Тоді я доведу.

Він перетнув розділяючий їх простір одним великим кроком і опинився так близько, що дівчина відчула його подих на своїй шоці. Тіні зробили його погляд жорстоким і сповненим відчаю. Кассій нахилився і притулився до її вуст своїми. Сільві зомліла. У вухах задзвеніло власне серцебиття, що розривало тишу підвалу. Спочатку це був легкий дотик м’яких гарячих вуст, але Кассій ніжно злизав кров з її губи і дівчина піддалась. Дихання збивалось, ніби їй не вистачало кисню у замкненому кам’яному просторі. Їх вуста злились в одне ціле. Він поклав їй руки на талію і притягнув ближче. Гаряча хвиля прокотилась її тілом. Його язик проникнув до її рота і Сільві занадто пізно усвідомила, що проковтнула малесеньку кульку. Вона розплющила очі і відштовхнула Кассія.

- Ні! Ти не… – вона не встигла договорити. Коліна підігнулись, але Мур вчасно спіймав її і м’яко опустив на матраци. – Як ти міг... – Сільві воліла б накричати на нього, вдарити, але пігулка жахіть діяла миттєво. Останнє, що вона побачила і почула перед тим, як заснути, були сині очі Кассія, сповнені провини і фраза:

- Вибач, пташко.