Глава 10.2

Зої кружляла довкола Сильвії, приводячи її до ладу, а «леді» спала на одне вухо. Їм довелось піднятись разом із першим промінням сонця.

- Юна леді, прокидайтесь! Я завершила! Гість скоро буде тут, вам вже час спускатись! – Сильвія очуняла.

Потягнулась, позіхнула і підійшла до великого дзеркала, щоб подивитись на себе у повен зріст. Темно-синя шовкова сукня з довгими легкими рукавами підкреслювала її світлу шкіру, золоте волосся було заплетено в низьку зачіску із обережних товстих косичок, підведені очі і вуста, срібні сережки і кулон із сапфірами та білі туфлі. Вона справді виглядала вродливою, навіть привабливою, але єдині, хто побачать її це кат і майбутній мрець.

- Прекрасна робота, Зої! Тобі варто попросити в барона премію за цю красу.

- Ні-ні, мені нічого не треба! Я рада, що вам подобається! – у двері постукали. – Я відкрию!

- Барон вже чекає на вас, – роздався грубий голос Мура. Він, як істинний джентльмен, залишився стояти за порогом. Сильвія підійшла до дверей. Хлопець очима пробігся по ній, від чого дівчина вкрилась мурахами. Кассій кивнув і простягнув їй руку. Вони почали спускатись сходами, але на другому поверсі зупинились. З холу вже долинали голоси.

- Далі я не піду, – Кассій став у неї за спиною. Сільві відчула легкий подих на шиї. – Не знаю, чи це допоможе, але ти прекрасно виглядаєш, – промовив він пошепки. Дівчина зніяковіла і постаралась сховати це за жестом, ніби поправляла зачіску.

«Зберись, нікчемо!» - вона глибоко вдихнула, розправила плечі і, сяючи посмішкою, збігла вниз.

- Пане Дюпрі, гість вже прибув? – якнайщиріше і щасливіше промовила дівчина з останньої сходинки.

У добре освітленому холі стояли троє: нарядний барон із тростиною в руках, насуплений чоловік, трохи вищий за Еверетта, дорого вбраний, сиве волосся заплетене в короткий низький хвіст, моряцька постава, а позаду нього молодий прислужник.

- А, ось і вона. Пане Бланш, радий представити вам, мою падчерку – Сильвія Дюпрі, - дівчина граційно присіла в кніксені. – Сильвіє, це власник корабельної фірми та капітан легендарного корабля «Зодіак» – Теодор Бланш, - якби не багатогодинні тренування дівчина б заціпеніла на місці.

- Той самий величний капітан! Дядечку, який сюрприз! Вітаю, капітане Бланш! – Сільві простягнула чоловіку руку і той, на диво, елегантно поцілував її (а саме рукавицю), як того вимагав етикет – ледь торкнувшись вустами.

- Вітаю, леді Дюпрі. Це мій старпом – Лестер, - помічник незграбно вклонився. -  У вас дуже вродлива падчерка, бароне.

- Здається, це в крові, – «І вусом не повів», – Сильвія посміхнулась іще ширше. – Що ж, прошу вас за мною, в обідню залу. Там вже подали пізній сніданок.

Компанія пройшла до столу. Барон сів в центрі, Сільві по-праву руку, а капітан Бланш і старпом по-ліву. Служниці майстерно розставили страви на столі, вклонились і пішли. Усі, окрім Зої, яка стояла в кутку, ближче до Еверетта і чекала, щоб налити чай.

Капітан Бланш виявився дуже привітним і веселим моряком. Він розповідав про подорожі, цікаві пригоди, красу світу та кумедні ситуації у які потрапляв разом із командою «Зодіаку». А також, багато згадував свою сім’ю та онука. Сильвія в основному кивала, посміхалась і зрідка вставляла: «Неймовірно!», «Чаруюче!», «Не може бути!». Вона воліла б нічого не чути і не знати. Справді стати дурепою, а не просто прикидатись нею. Залити собі вуха розплавленим воском і втекти звідси. За будь-яких інших обставин дівчина б насолоджувалась розповідями капітана, але не тут, не в цьому будинку, не за цим столом, не в оточенні цих людей.

- Як справи у вашої фірми, Теодоре? – почав Дюпрі.

- Доволі не погано, Еверетте. У Нерсі ми зробили усе, що могли. Тепер плануємо розширюватись далі, на південний-схід, – по очах барона Сільві одразу зрозуміла в чому справа: «Конкурент!». У тих землях багато хорошої деревини для суднобудування. Еверетт вже давно планує заволодіти тими водами і дешевими ресурсами. Але місцеві більше довіряють капітанам, які ходять під власними вітрилами, аніж просто чиновникам-багатіями типу Дюпрі. Барон зробив так, щоб завезені туди товари продавали в три-чотири рази дорожче, а судна оминали ті порти, допоки мер не поступиться. Та, здається, він знайшов інший шлях.

- О! – протягнув Дюпрі. – Великі успіхи за такий короткий термін! Але… чому раптом суднобудування? Невже смак пригод, які ти описав, більше тебе не приваблює? Хочеш осісти на великій землі, капітане? – чоловік тихо розсміявся. «Я не хочу цього чути, я не хочу нічого знати», – Сильвія намагалась відволіктись на будь-що. 

- Я старію, Еверетте. Я так довго не був із сім’єю. Моєму онуку вже три роки! Тепер я приділю всю увагу родині і допоможу синові із фірмою, – Дюпрі здавався байдужим, а Сильвію били дрижаки.

-Тоді… продай мені свій корабель, – капітан мало не вдавився. Він вирячив на барона очі і пауза затягнулась.

- Ти маєш на увазі «Зодіак»? – Дюпрі кивнув, а Теодор розсміявся. Сільві нервово ковтнула води.

- Ні за що у світі, Еверетте! Ти що, хочеш зробити із найшвидшого та найміцнішого корабля човник для перевезення конопель? – він знову розсміявся. – Це спадщина моєї родини! Я вже обрав йому нового капітана!

- Тоді продай мені фірму. І ходи під моїм прапором. Ти знаєш мої розцінки, хіба це не вигідна угода? – якби «Зодіак» став під прапор фірми Дюпрі, мер південно-східних вод здався, це цілком мало сенс. Але капітан Бланш зітхнув і похитав головою. Дівчина покосилась на старпома, але той не виказував жодних емоцій, що було дивно. Він був тихим увесь час, ніби, доля цього судна і його команди –  не хвилювала.