Глава 10 У вікні

Зої була права, барон дійсно планував поїздку, але цього разу не на інший континент, а всього лиш у Монк. Раніше Сильвії подобалось їздити у місто (та взагалі хоч кудись виїжджати). З даху триповерхового міського будинку вона могла дивитись на те, як великі і малі судна прибувають до порту, а сині хвилі розбиваються об камінь набережної. Бачити неймовірну гру кольорів під час сходу та заходу сонця. Відчувати солоний морський вітер у шторм. Та коли вона вперше, по-справжньому, відплатила барону за «життя принцеси» її знудило, буквально. Сільві любила Монк, та щиро ненавиділа той будинок і справи, задля яких туди приїздила. Та хіба в неї був вибір?

За кілька днів вони спакували валізи, спорядили карети і рушили у путь, яка займала лише три години. Попереду верхи їхали двоє охоронців, у першій кареті були Еверетт та Леон, а прямо за ними Зої з Сільві та Кассієм, Фіалло був їхнім кучером, і ще троє охоронців замикали колону. Коли процесія наблизилась до міста, Зої зашторила вікна.

- Може, я хотіла споглядати пейзажі?

- Ой леді, чого ви там не бачили? Запевняю, місто ні краплі не змінилось! – Сільві обурено подивилась на неї, але сперечатись не стала. Їй не давало спокою передчуття чогось погано. За хвилин двадцять карета зупинилась. – Ми вже приїхали! Леді Сильвія, надягніть плащ, - дівчина зітхнула, накинула плащ і капюшон. Кассій вийшов першим і подав руку Зої, яка не прийняла її (як і зазвичай). Служниця оглянула вулицю і кивнула хлопцю. Той простягнув руку Сільві. Вона вискочила з карети і підійнялась по сходах, хотіла озирнутись на місто, але Зої не дала їй цього зробити і практично заштовхнула у середину будинку, а хлопці залишились на вулиці розвантажувати багаж.

Кімната на третьому поверсі зовсім не змінилась: все така ж темна і не привітлива, з цупкими шторами і поганими спогадами. Година була рання, тож Сильвія залишила служницю розкладати речі, а сама потай взяла далекоглядні окуляри та підійнялась на дах. Теплий вітер розтріпав їй волосся, а з порту ніс сморід риби та водоростів. Дівчина підійшла до поручнів, надягла окуляри і придивилась до води. Серед десятків чайок, рибацьких суден та незмінної шхуни «Плавник дельфіна», плив вражаючий корабель: великий, з червоними вітрилами, золотим гербом скорпіона і до блиску відмитою палубою. Увесь його виглядав кричав: «Я той самий легендарний корабель «Зодіак», що спробував сотню штормів і знав сотню пригод». Судно помірно хиталось на хвилях і наближалось до Монку.

«Зодіак» був добре відомий Сільві (наскільки це взагалі можливо у її становищі). Кассій часто проводив із нею час на даху і розповідав назви кораблів, які плавали у протоці Леї або славились своїми пригодами. Дівчина не бачила тих, хто був на палубі, але їй подобалось уявляти їх. Можливо, там є торговець тканинами та килимами, веселий товстун, що зможе продати яскравий килимок навіть відьмі; чи принц-утікач, красень, яких світ не знав, та якому судилось зняти корону і стати юнгою; чи дівчина-бард, що мандрує світом і сьогодні зупиниться в таверні «Мертвий дельфін», щоб заспівати пару пісень про королівства і міста у яких була. Але вона ніколи не дізнається цього і ніколи їх не зустріне. Усе, що їй судилось – дивитись, як черговий корабель йде в море у пошуках нових пригод.

***

- Сільві? – Дівчина озирнулась. Вона настільки поринула в думки, що не почула, як хтось підійнявся на дах – це був Фіалло. – Тебе кличе барон, - дівчина ще раз озирнулась на порт і спустилась вниз.

- Хіба ти ще не втік до «Моллі»?

- Ти ж знаєш, що найкраще кохатись вночі, а ще навіть не подали сніданок! – Сильвія вже звикла до його жартиків, тому навіть не стала це коментувати. – До того ж, нам ще треба отримати вказівки від барона, а потім відвезти екіпаж у стайні. – Фіалло постукав і відчинив двері перед нею. Погане передчуття дівчини посилилось, коли вони увійшли в кабінет.

Дюпрі сидів за своїм столом і викладав папери із сумки. Кассій стояв посередині і трохи посунувся, побачивши Фіалло і Сільві. Еверетт підійняв очі і почав:

- Післязавтра відбудеться прийом у міському будинку віконта Валері. Кассій і Фіалло підете зі мною у якості охорони для знаті. Повідомте верхівку банди, що вони будуть лакеями і кучерами. За цю роботу буде подвійна платня. Але перед цим, - барон оглянув папери і витяг папку, яку простягнув Кассію, - завітай до нього. Він заборгував оплату. Усе ясно? – Кассій взяв папку, погортав папери і кивнув. – Тоді ви вільні.

Хлопці переглянулись, подивились на Сільві і вийшли. Щойно за ними зачинились двері Еверетт продовжив:

- Сильвіє, я радий, що ти отямилась і тепер поводиш себе, як справжня леді. Ти ж знаєш, як мені боляче карати тебе за свавілля, – болісно зітхнув він. «Не переконливо, бароне». – Післязавтра зранку, перед прийомом, – «На який ти не запрошена», – подумки додала Сільві, – до нас завітає гість. Він буде радий познайомитись із тобою, – дівчину пробив озноб. – Також, поки ми будемо в місті, напиши список, з того, що тобі потрібно і обери з каталогу кілька нових суконь, його вже мали доставити в твою кімнату. І, будь люб’язна, скриня із монетами чекатиме тебе на даху. На вулиці прекрасна погода, не варто сидіти в темній кімнаті, – Дюпрі не добре посміхнувся. Він відверто знущався над нею, але дівчина витримала холодний злий погляд і лише посміхнулась.

- Як побажаєте, пане. Чи можу я бути вільна? – Еверетт кивнув і Сільві покинула кабінет.

«Ось вам і недобре передчуття», –  повернувшись у кімнату її били дрижаки. Цієї фрази вона завжди боялась найбільше: «Він буде радий познайомитись із тобою», - це означало, що Сильвія знову має відплатити за «життя принцеси». Їй стало бридко і щоб відволіктись вона покликала Зої і спитала про каталог і скриню.