Глава 5 Відьма

Артур не на жарт злякався, увесь випитий алкоголь одразу вивітрився. Останній раз, коли він дозволив собі замріятись і не пильнувати усе довкола, його ледь не продали в рабство. Юнак вивернувся із чіпкої хватки невідомого і миттю витягнув кинджал готовий захищатись. Але розвернувшись до нападника і замахнувшись, втратив рівновагу від здивування. Кинджал пройшов по кам’яній стіні з моторошним скреготом та іскрами.

- Якого..?! – здивувався Артур.

Рука належала жінці, а точніше старій скрюченій карзі укутаній в чорний плащ. Волосся брудно-зеленого кольору було наче солома, бородавки по-всьому обличчю, зморшки, обвітрені губи розтягнуті в хитрій усмішці і гнилі зуби. Така зовнішність могла належати лише одному «виду» людей в цьому світі - Відьма. В Артура ледь не підігнулись коліна. Що тут, посеред міста, робить відьма?! І що вона хоче від нього?

- Хлопчик, хлопчик. Красивий хлопчик, – розтягуючи голосні, скрипучим голосом проспівала стара. – Скажи мені, хлопче, яка у тебе мета? – Артур зблід. Її пісня наводила на нього жах. Він глибоко вдихнув і намагався відповідати якомога спокійніше.

- Вибачте, напевно ви помились. Я…

- Ні-ні! Не сумнівайся, ти саме той! – перебила відьма і окреслила контур його фігури кістлявою рукою із брудними довгими нігтями, що більше походили на кігті. Вона по-пташиному схилила набік голову і облизала висохлі губи. – Я дам тобі славу! Я дам тобі гроші! Я дам тобі…

- Мені нічого не треба… - занадто грубо, - …дякую! – поспіхом додав він. Відьма насупилась. «Поганий знак», - подумав Артур. Усе, що він знав про розмови із відьмами, це те, що зайве грубе слово може гарантувати тобі смерть у муках.

- Я бачу інакше. Я знаю усе. Твоя мета - бути митцем! – по шиї у хлопця покотився холодний піт. – Художником зроблю тебе найславнішим! Угоду зі мною одну лиш вклади! І пташку із золота ти знайди, – Артур мовчав. – Життя її цінне обірвеш мечем або кулею серце її ти проб’єш і станеш митцем! Лиш краплю крові своєї пролий, що згоден скажи і… - з освітленої вулиці долинули гомін і спів. Артур озирнувся і почав відступати назад до ліхтарів, коли відьма схопила його за руку і наблизилась до його обличчя. В її шалених очах палав вогонь люті і одержимості. Вона виплюнула йому в лице останні фрази: – Вбий Золоту пташку! Вбий її! Золота пташка має померти! – раптом, карга із неймовірною силою виштовхнула Артура з провулку. Не очікувавши такого, він впав і вдарився спиною, кинджал вилетів із руки на дорогу. Юнак різко сів і зазирнув у пітьму провулку, але там вже нікого не було.

П’яна компанія горланила пісні на вході в «Мертвого дельфіна» і навіть не помічала мисливця, що сидів на дорозі і нажахано дивився в провулок.