Глава 3 Монк

Артур піднявся дерев’яними сходами на другий поверх крамниці. Саме тут він жив: невелика кухня, письмовий стіл, ванна кімната і ліжко під великим напівкруглим вікном із видом на центральну площу і вулиці міста. Звалені в кутку зброя та шафа з одягом. Раніше він відчував себе цуциком, що охороняє лавку, поки немає господаря. Але зараз міг майже впевнено назвати це місце домом.

У верхній кухонній шафі, на стіні навпроти ліжка, А́ртур знайшов тарілку овочевого салату, нарізане в’ялене м’ясо загорнуте в папір разом із хлібом та виделку. Він взяв їжу, сів на ліжко і поставив усе на підвіконня, де вже на підставці стояла куля із чимось всередині. Хлопець потрусив кулю і вона засвітилась м’яким жовтим світлом, надто тьмяним, щоб хтось ззовні зміг розгледіти його у вікні. Артур насолоджувався вечерею. Було приємно з’їсти щось окрім корабельної юшки, що була на смак наче портова вода із тухлою рибою і сіном.

Сонце вже сіло і на горизонті темнів обрис Лісу мрій, а за ним легенько світився заможний квартал. Головні вулиці підсвітили ліхтарями. На скільки знав Артур, кожного вечора чаклун найнятий містом підпалює зачаровану мотузку, яка проходить через усі ліхтарі міста і ця іскра запалює їх, а зі сходом сонця вони згасають. Така система не дешево коштувала, але Монк фактично належав найбагатшій людині в королівстві Розенталь, який робив усе задля власного комфорту. «Галерея Монк» на центральній площі сьогодні була зачинена. Банк на іншу сторону також вже зачинився, як і мерія. Освітлювала площу лише поліцейська дільниця. Людей було мало: кілька літніх пар прогулювались попід будівлями і дітлахи, що поспішали додому.

Західний край міста називався Торгівельним районом, саме тут був розташований головний ринок, таверни, магазини та стайні. В цьому кварталі, практично на краю міста, і була крамниця, ніби розділяючи центр і їхній район. Насправді, з одного боку вікна було видно площу та ліс, а з іншого порт, і будинки багатіїв в заможному кварталі.

В Золотому районі крутились гроші. Ігрові будинки, ресторани, театр та міські будиночки заможних людей, де вони проводили зустрічі елітних клубів, укладали угоди, а дехто ховав там коханок.

З вікна Артура не було видно центральної частини Торгівельного району. Найпопулярнішою там була таверна «Мертвий дельфін». Іронічно, правда? Велика, світла, з дешевим алкоголем і їжею, музи́ками і привітними офіціантками. Улюблений заклад місцевої банди, що тримала боржників міста в напрузі.

Найбіднішим і найтемнішим був жебрацький район, але щоб не визнавати, що жебраків у місті чимало його називали Робочим кварталом. Одноповерхові напіврозвалені будинки, хворі люди, залежні від розваг чи наркотиків, голодні діти. Там були свої підпільні ігрові столи, на які поліція періодично здійснювала рейди і відправляла гравців на каторгу або виписувала непомірні штрафи. Був там і бордель «Морячка Моллі». Не важко здогадатись, що він недоторканний. Ширились чутки, що перший поверх належить тій самій банді. Але спростовувати чи підтверджувати ці здогадки ніхто не наважувався.

Артур міг намалювати усе місто із заплющеними очима. Кожну деталь і будівлю. Цей вид із вікна, площу, банк, театр, ліс і його мешканців. Знав як падатиме сонце у різний час доби і які кольори використати. Він міг би, але ніколи цього не зробить.

Поки Артур спостерігав за згасаючими вогниками у вікнах, згас і його власний ліхтар. Він знову потрусив його, але ефекту не було. Тоді хлопець навпомацки знайшов свічки в одній із шаф і запалив їх сірниками, поставивши у порожню тарілку з-під салату. У нижній кухонній шухляді він знайшов кілька скляних пляшок з написами «Вода» - і в ній була рідина, «Пігулки для нагріву» - і всередині дійсно були маленькі круглі пігулки зеленого кольору, шматок мила і рушник, а також записка:

«Вилити «Воду» у ванну, додати ОДНУ «Пігулку для нагріву».

Мило – звичайне, ніяких сюрпризів!

Як закінчиш, опусти порожню пляшку у воду.

Пляшку ОБОВ’ЯЗКОВО закрити.

Кетті.»

«Цікаво…» - подумав юнак. Не те, щоб він не довіряв чаклунці, але іноді її магічні експерименти закінчувались катастрофою. Артур зітхнув, згріб пляшечки, взяв чисті речі і пішов у ванну кімнату.

- Хоч би не затопило все тут! – він підняв пляшку над ванною, відкрив і різко перевернув. Вода витікала з неї поки ванна не заповнилась більш ніж на половину. Чиста і крижана. – Дякую, що не з порту! – наступним кроком він дістав зелену пігулку і кинув у воду. Вона зашипіла і розчинилась. Підійнялась легка пара. Хлопець обережно торкнувся поверхні води. Тепла, шкіра із рук не зійшла, не пофарбувалась. І справді – ніяких сюрпризів!

Артур зішкрябав з себе смрад риби, шхуни і подорожі та був неймовірно щасливий, що познайомився із такою талановитою чаклункою! Він переодягнувся в чисте, а вологе волосся спадало йому на очі. За інструкцією, Артур сунув пляшку назад у воду і та миттю почала вбирати її назад. Як тільки вся вода була зібрана, він закрив кришку з деяким зусиллям, бо магічна рідина явно прагнула свободи.

- Вона справжній геній! – щасливий, чистий і втомлений він повернувся у ліжко.

В напівтемному місті поліцейські патрулі із ліхтарями були, мов вогники блукаючих душ. «Звичайне місто, таке самісіньке, як і всі. Хіба що рибою смердить більше!», - і загасив свічки.