33. Батоги та кігті

- Я до імператора. Маю напряму запитати. Іди забирай, те що тобі лишив Седрик. Зустрінемось на даху.

В братовій кімнаті на мене чекав сюрприз — дівчача форма чи то для бою, чи для тренувань. І в мене була підозра, що вона добре зачаклована. Якраз те, що мені потрібно. Я не знала, куди вирушати, але вже поспішала в свою кімнату переодягатись.

Взагалі, що ми робитемемо я не знала, але діставала всі свої запаси. В рюкзак полетів подарований ніж, кілька власних, а ще фляжка для води і плед. Довелось прихопити невелику аптечку, де були зцілювальні мазі та настійки. І, нам міг знадобитись шнур.

Я скинула своє плаття прямо на підлогу, не шкодуючи про це і одягла те, що припас брат. Непогана амуніція.

Схопивши рюкзак вискочила за двері і помчалась на вулицю. Шнурки і канати можна було знайти біля тренувальних майданчиків, де ми займались з Вісентом Соулом. Я вхопила перший же, що сподобався мені за товщиною. І тут мої очі наткнулись на луки. Стріляля я ще не дуже добре, але ідея бути при зброї, якщо закінчиться резерв мені подобалась, тож я прихопила найкращий блочний лук і повний колчан зі стрілами. Потім розбиратимусь чиє воно.

На дах я летіла надаючи собі прискорення повітряною стихією. Вона, чи не вперше, підкорилась мені без зайвих викрутасів.

Зверху ж на мене чекав ще один сюрприз.

- Ріка! — Лаель стояв біля самого виходу. — Я все чув. Всі думають, що я глухий і не помічають. Ось.

Він протягнув пакунок.

- Я зібрав вам трохи їжі. Поверніть того засранця.

- Дякую, сонце. — Я обійняла хлопчака і потріпала по голові, а на очах набрались сльози.

- Ви ще довго будете обійматись? — Нізвідки взявся Тарнау. — Я вже знаю, куди летіти. Але є ньюанс — це надто далеко. Янгар не довезе нас обох. Мабуть, я піду один.

- Навіть не думай, а якщо і з тобою щось станеться? Де взяти ще одного фарайна?

- Россі, тобі хтось говорив, що ти шалена?

- Постійно. Ти знаєш?

- Тут є кілька неприручених дорослих. Їх навіть дітьми ніхто не зміг подолати, тримають в антимагічних клітках. Але не радив би. Вони ніколи не літали і вже забули, що таке свобода. Можуть бути проблеми.

- Показуй найбільшого. — вирішила я, а він усміхнувся.

- Якщо він тебе роздере, Рейм потім вб’є мене.

- Як ти помітив, ми самі його рятувати збираємось.

- Лаель, здрисни, щоб і тебе не покалічили. — зиркнув на малого Тарнау і той нехотя покинув дах.

Ми підійшли до однієї з кліток, де спокійно спав здоровезний звір. Трохи менший, ніж Янгар, але всеодно великий.

- Ти певна?

- В мене немає вибору. — абсолютно байдужим голосом промивила йому.

- Тоді, кидай виклик. — він відімкнув клітку, але звір не поворухнувся.

- Може, він здох? — запропонувала свою версію.

- Занадто молода тварина.

- Виходь, я кидаю тобі виклик. — спробувала я, але нічого не подіяло. — Як це відбувається?

- Зроби удар перша.

- Не чесно якось на сплячого нападати.

- Заодно перевіриш, чи живий.

Вперше у цьому світі я спробувала сформувати кульову — вийшла набагато більша і потужніша, і я запустила її в звіра. Мій удар миттєво підняв його на ноги, шерсть стала дибом ще світячись від електроудару, а з пащі вилетів дикий рик - в мене аж волосся дибом стало. Я розвернулась навтьоки. Вслід пролунав сміх Тарнау.

- Россі, це ти його приручаєш чи він тебе?

Але обертатись спиною необачно, тож відбігши на кілька кроків я зупинилась. Хижак вийшов з клітки зло дивлячись в мою сторону, а я вже формувала вогнений батіг. Сподіваюсь, він допоможе, хоч трошки.

Фарайн напружився і стрибнув в мою сторну, а я замахнулась і вдарила батогом, але він уникнув мого удару і опинився біля мене. Однією лапою вдарив мене по руці, що тримала батіг і вона дико заболіла, зі шрамів, що на ній утворились хлинула кров, але я стисла батіг ще сильніше і накинула звіру на шию, захопивши іншою рукою. Йому це не сподобалось і він спробув струсити лапою, а я ще раз обкрутила батіг навколо шиї і затягнула. Звір кинувся і збив мене з ніг, придавивши своєю тушею до землі.

- І що, будемо чекати поки вогняний шнур переріже тобі шию, чи поки ти задушиш мене?

«Мені всеодно» - пролунало в голові.

- Якщо так, то нічия? І полетіли? Мені потрібна допомога.

Звірюка витріщилась на мене і завмерла.

«Ти мене чуєш?»

- Ти ж говориш? Ну, неочікувано, звісно, але чую.

«Ти перша, дивно.»

- То розходимось? Бо твоя магічна шерсть горить, а я душусь.

Фарайн зліз з мене. Я прибрала батіг і затушила вогонь водою.

«Підсмалила, тепер намочила. Я тепер, як патрана курка.»

- Тарнау, а твій фарайн розмовляє? — спитала я його.

- Так, але лише зі мною. А що, вдалось? — він оглянув нас.

- Не знаю, але я його чую.

«Взагалі-то, я — вона. Луара.» Повідомила мені звірюка.

- Це вона, між іншим. — повідомила цю інформацію Тарнау. — Луара.

- Не може бути. Це ж неймовірна рідкість.

Він по-іншому глянув на фарайна. Вже, мабуть, мого фарайна?

- Як же вийшло, що вони спіймали самку? Ідіоти якісь. Але як вже вийшло. Вона згодна летіти?

- Ну що, ти з нами?

«В мене вибір невеликий — ти або клітка. Тож він очевидний. Тим більше, між нами сформувався зв’язок.» - вона голосно фиркнула.

- Добре. Тоді, полетіли, чи принаймні будемо пробувати. — вирішила я за всіх. — Постарайся не вбити нас обох. — Попросила Луару, на що вона ще раз фиркнула.